Ви мої голубоньки,
Ой, до чого в вас усіх
Солоденькі губоньки.
6.7.2012 р.
КОД ПАМ’ЯТІ
Нас життя тріпало і кидало,
І куди б нас тільки не несло,
Воно нас, мов зайчиків, ганяло
В світ широкий із села в село.
Нас шляхи-дороги шліфували,
Іноді міняли клепочки,
Щоб ми надто ніс не задирали
І не брали більше, ніж могли.
Та однак, хоч як життя тріпало,
Але в світ за очі ми неслись,
Навіть і про рідних забували,
Варто було киценьку знайти.
Але скільки, й де б ми не блукали,
Й скільки б ми в дорозі не були,
Ми в село одначе повертались,
В те село, в якому проросли.
Бо воно життєвий код вселило,
Свій заряд тепла, свої пісні,
Із якими б, де б ми не ходили,
Та однак вертались до рідні.
І нехай чужі десь вищі гори,
І десь глибші ріки і моря,
Все ж свої стежки і косогори,
То для нас ще кращі, ніж рідня.
І хоч друзі, і нові простори –