Цілуються.
1-й рибалка. Я ляжу!.. Мені що? Я ляжу... (Іде в курінь.) Я сім літ рибалка... (Голос зникає у курені.)
З і н ь к о. Де це так?
2-й рибалка. Та були у Вакули в курені: і там сього-' дня рощот.
З і н ь к о. А Данило ж де?
2-й рибалка. Тут земляк його є з Херсонщини, так, либонь, пішов у курінь до Свирида.
З і н ь к о. Так от же що, хлопці: ідіть ви на хутір, там сьогодня попрощаємся, повечеряємо, а завтра й рощот. Слава богу, заробили добре.
Рибалки. Слава богу!
З і н ь к о. А хто сьогодня на варту біля снасті?
2-й рибалка. Данило.
Зінько. Так ми пришлем сюди робітника із хутора на варту, бо без Данила ж не можна — він главний ро-щотчик!
Рибалки. Правда, правда!
Зінько. Ідіть же ви на хутір, а я піду знайду Данила. ( Виходить.)
Рибалки (починають пісню).
Ой із-за гори Та буйний вітер віє8.
Ой там удівонька } Два ц Та пшениченьку сіє. / г
Ой посіявши,
Стала волочити,
А заволочивши, | Дт Стала бога просити. / ґ
Ой уроди, боже,
Та пшениченьку яру
На вдовиних діток | д
Та и на вдовину славу. ) ^ ґ
З послідиім куплетом виходять.
Входить, Данило.
Данило. Слава богу, скінчили риболовлю, і грошей заробив доволі... Рік пройшов, як я з дому. Довго і тяжко минали дні; здавалось, і сонце ставало оддихать на небі, щоб довший день зробить, щоб важче було жить. Довгий рік минув, наблизився день повороту до тебе, моя горличко, і .муки всі, що душу так гнітили, порвались, як гнилі нитки; десь потонули — нема вже їх!.. Душа горить одним бажанням — обнять тебе!.. Серце б’ється від думки одної, коли ж тебе до нього пригорну я, почую, як і твоє заб’ється серце, замру від щастя! Що рік, що два пекельних мук перед тим щастям, перед тією радістю, яку знайду я біля тебе?.. А побравшись, сюди з тобою я вернуся знову, і тут укупці заживем ми тихо, славлячи бога, що нам поміг він пережить всі муки!.. А тут яке роздолля: степ, море і гори синіють оддаля,— мов у намітку, закутані у дим! Чудово! Очей не одірвав би! Здається, Марта сюди йде. Хороша дівчина. Вірною дружиною буде комусь.
ЯВА VI
Входить Марта. Побачивши одного Данила, трохи засоромилась і ніби хотіла зупиниться, а далі, наче з одвагою, підходить.
Данило. Здрастуйте, Марто!
Марта. Чом ти не скажеш мені «здрастуй», а «здрастуйте?»