Михайло. Послухайте, тату, мене, що я вам скажу
Каленик. Кажи, ти хазяїн і всьому голова...
Михайло. Будемо так говорить: двісті п’ятдесят карбованців — великі гроші?
Каленик. А звісно, немалі — сума!
Михайло. їх не то в три місяці, а й за три роки, при вашій старості, не заробиш...
Каленик. Де вже там мені заробить?
Михайло. От бачите! (Ласкаво.) Посидьте, таточку, три місяці в острозі — і гроші будуть цілі, це все одно що заробите.
Каленик. Як?! На старість літ в острозі... Чи ти не одурів?!
Старшина. Це так!..
Г о р п и н а. Де твоя совість? Шибенику!.. Я очі тобі видеру із лоба.
Михайло. І чого так репетувать?' Ви тілько розберіть: не однаково ж хіба сидіть, що тут, що в острозі?.. Двісті п’ятдесят карбованців — це сума; самі ви кажете —, не так-то легко її заробить... Не спретчайтесь, тату, посидьте три місяці! А ви, мамо, не турбуйтесь: я буду возить вас до батька щонеділі. І вам, тату, не буде там так скучно, як дома: людей в острозі доволі, а на харчі я вам дам п’ять рублів, та і з дому можна буде возить...
Каленик. Милосердний боже! Ти чуєш? Це син говорить, син, котрому я усе віддав! За що ж мене караєш,
о господи! Одверни від мене гнів твій... Забув ти бога, Михайло! Де ж твоє серце? Щеня більш жалощів має у своїм собачім серці до матері, ніж ти. Подивись на матір, пожалій її, коли не жаль тобі моєї честі!
Михайло. Дивно та чудно! Три місяці посидіть, усього три місяці!.. Та я зимою, як перемолотю хліб, і сам три місяці посидів би з охотою в острозі за двісті п’ятдесят карбованців; то ж сума! Тілько біда, що не з мене, а з вас присудили. Не спретчайтесь, тату, посидьте три місяці в острозі!
ЯВА IX
Входить Данило, з клунком за плечима.
К а л е н и к. О, коли так, то ти не син мені! Будь же ти... Данило. Здрастуйте!
Г о р п и н а (побачила Данила. Крикнула і кинулась йому на шию). Данило! Сину мій рідний!.. Дитино моя!.. Сам бог тебе приніс!
Каленик. Пусти, стара, пусти... Дай я обніму його.
О мій нещасний, о мій дорогий синочку!..
Обоє цілують його і плачуть.
Данило. Що тут таке? Що, матінко, що, татку?.. Мені важко дивиться на вас: такі ви безпомощні, такі ви перелякані, так кинулись до мене! І радісно, і жалібно у мене б’ється серце!.. Розказуйте, розказуйте! (Обніма то батька, то матір.)
Каленик. Присудили штрапу двісті п’ятдесят карбованців.
Данило. За шинки?
Г о р п и н а. Ти угадав! Моє золото! Надія наша! Данило. Так що ж?
Каленик. Михайло грошей не дає, а в нас нема нічого — усе його!
Г о р п и н а. І батька в острог хотять посадить!.. У острог... Старого, сивого, що вигодував вас, до розуму довів!
Данило. Боже мій! У перший раз на віку жалію за грошима!.. У мене є всього сто п’ятдесят рублів, я всі віддам, а решту підождуть!
Старшина. Підождемо. І по закону можна. Каленик і Горпина (обнімають Данила). Дитино наша мила! Пошли тобі, господи, віку і щастя!
Михайло (набік). Тонкосльози!.. Важко було три місяці одсидіть! Прийдеться і своїх сто рублів дать... Ні за цапову душу пропадуть!