Мар’яна. Жінки?..
Обоє мовчать.
Михайло. Кажи: покинеш Данила, підеш за мене?
Мар’яна (лукаво). Гум!.. Побачимо... Сватай!
Михайло. А ти гарбуз даси, щоб посміятися!
Мар’яна. Побачимо!
Михайло (палко). Що ж ти у дурнЯ грать зо мною хочеш, чи як? Коли на те пішло, щоб щиро побалакать, то годі мудрувать! Чи так, чи ні — кажи мені все прямо... Мені вже обридло ходить з зав’язаними очима, пора їх розв’язать, бо в мене й другого немало діла є! Сама подумай,— ти, слава богу, не дурна,— яка користь тобі Данила ждать? Ну, прийде він, і ви поберетесь, та й станете старців плодити, бо я йому не дам нічого,— не задля нього працював! А в мене ти, як пані, будеш жить,— робити є кому!
М а р’ я н а. Ой, душу ж ти виймаєш з мене! Чом раньше не казав* так щиро?
Михайло. Так склалось. Не дурій, бо будеш жалку-. ,вать.
М а р’ я н а. Я слово подала...
Михайло. Слово — дим, контракта в вас немає.
М а р’ я н а. Не серцем ти говориш.
Михайло. Ти думаєш, нема у мене серця? Є! І загорілось більш до тебе, ніж я того хотів!.. Не туши ж його холодними речами, бо прохолоне... Іди, коли я кличу.
Мар’яна. Не можу зараз я сказать нічого... Данило й ти!.. Рідні брати... Данило!.. Ох!.. Голова горить! Дай подумать наодинці... Бо сеоце заболіло зараз, наче міцно хто його перев’язав!..
Михайло. Серце, серце!.. А розум нащо?.. Загнуздай його розумом і поверну туди, де більш користі. Ти не ма" ленька, щоб серцем тілько жить. Дивись на мене: серце до тёбе, а розум звелить йому — поверне в другий бік!.. Повір! Плювать на серце!..
Одарка (кидає у двері шапку). На шапку, бо мені ще треба видоїть корову.
Михайло (у двері). А що, нажартувалися з Семеном?
Одарка (з сіней). Нехай він тобі сказиться!
Михайло (сміється). Удовиці, як молфді дівчата, до жартів ласі!.. Ну, прощай! До завтра. Ждатиму. Чого ж ти голову повісила? Хто найшов, той не сумує. (Обніма Мар'яну за стан.)
Мар’яна (одводить його руку„ тихо). Послі... Послі... Іди, іди, іди!
Михайло. Так завтра? Ну, до завтра! (Виходить.)
ЯВА X
М а р’ я н а (одна). «У мене уи, як пані, будеш жить,— робити є кому!» Здається, так сказав Михайло? І після цього рік ждать Данила!.. Рік!..* Довгий, довгий, як вік! Ох, який довгий,— чого за рік не перебуде?!..А діждусь — роби не розгинаючись... Змарнієш скоро, забудеш любощі; а милий, змучений роботою, вже не пригорне палко, не, обвіє гарячим полум’ям кохання! Усе пройде... Й серце в горі та нужді., умре само зарані, як все вмирає. Для чого ж мучиться тепер я маю?.. Е!.. Дурна голова — засумовала! Об землю всі думки такі! Данило тут ще... Я вільна,... Серце його бажає — лечу до нього, нехай душа попразникує! А там?.. Що буде там, об тім я завтра поміркую. (Хватає свиту і йде; назустріч їй Одарка.)
ЯВА XI
Одарка (в дверях). Куди?
М а р’ я н а. Ніколи, послі скажу! (Вибіга.)
Одарка. Тьфу! І в кого вона така вродилася?!
Завіса.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Великий курінь над берегом Чорного моря. Рибацький човен; на ньому невід, кодоли. Біля куреня великий казан висить на триногах. Стоять бочки, діжки і перерізи. Шматок невода на палицях сушиться і кінцем своїм з-за куреня виходить наперед кону.