Мар’яна. Не знаю.
Михайло. Губами тілько доторкнулась — і степліла горілка. Ну й дівчина! (Хоче обнять її.)
М а р’ я н а (одвертається). Куди?
Михайло. Погріться хочу, бо щось морозить наче!
М а р’ я н а. Як хочеш гріться (налива), то пий ще і сиди смирно, бо я із хати вийду!.. Не по душі мені, що ти до мене бридкі заміри завше маєш.
Михайло. Ой, яка сердита! Недоторка! Мабуть, Данило заказав, щоб піст держала?
Мар’яна. І без Данила я така. Язик не кістка, вертіть ним можна як завгодно, а далі тпр-р-р! Пий!
Михайло. Не хочу, бо ти сердишся.
Мар’яна. Не сердюсь я, єй-богу! Я тілько не люблю, що ти й розмови іншої не маєш: пустуєш, жартуєш і залицяєшся так бридко, неначе я... Ну, годі! ВиПий!
Михайло. Не хочу!
М а р’ я н а. Вольному воля! Кажи: чого прийшов? Які приніс тенета?
Михайло. Ага! Цікаво, не бійсь, знати?
Мар’яна. Байдуже! Обійдеться і так, коли не скажеш... Ти ж хлопця присилав лякать, що ввечері тенета нові принесеш? Покажи свої тенета!
Михайло (набік). Чорт — не дівка! (До Мар’яни.) Ну, годі шуткувать... Будем прямо говорить. Тілько ж не хитруй і ти зо мною, бо я примітю зразу і. пропаде охота сказать про те, за чим прийшов... Ти подала Данилові вже слово?
М а р’ я н а. Подала.
Михайло. А знаєш, що його батько вигнали?
М а р’ я н а. Знаю.
Михайло. І що на мене все імінгє переводять?
М а р’ я н а. Знаю.
Михайло. І тобі все це нічого?
Мар’яна. Байдуже!
Михайло. Тебе нічим вже на злякаєш!.. А що ж ви будете робить?
М а р’ я н а. Данило піде в найми, я буду зароблять і ждатиму його.
Михайло. Довго прийдеться ждать.
М а р’ я н а. А тобі що?
Михайло. Жалко, що ти посивієш в дівках.
М а р’ я н а. Не журись! І рік не пройде, як ми поберемось з Данилом.
Михайло. Дурна!.. А я розумніщою тебе лічив... Чи не краще ж не ждать, не горювать, а хоч завтра йти до мене панувать.
Мар’яна. Татові скажи! Яке велике щастя жить з тобою і буть посміхом для усього села!
Михайло. Хто ж посміє сміятися з моєї жінки?..