Мовчать.
Постой, стара, ти не сумуй: нехай Данило вернеться, ми знов захазяїнуємо.
Г о р п и н а. Чим же ти будеш хазяїиувать?
Каленик. Як чим?.. Тим...
ЯВА VII
Входить стар ш и н а.
Каленик. А, Митрофан Івановичі Здрастуйте! Чи ще живенькі?
Старшина (хрипло). Та до якого часу...
К а л е н и к. Давно вас я не бачив!.. Зовсім постарів, то вже нікуди й не виходжу, а ви й не йровідаєте нас. Стара, чи нема там чого закусити?
Горпина здвигує плечим.а.
Еге!.. Я й забув, що невістка ключі занесла... Та вона скоро прийде... Сідайте, «що нового?
Старшина. Нема доброго нічого! Там прислали бумагу, щоб з зас зиска.ть за шинки штрапу двісті п’ятдесят карбованців.
К а л е н и к. Отака ловись! За віщо?
Старшина. А ви хіба не знаєте? Це діло тягнеться давно.
К а л е н и к. Уперше чую. Тепер Михаило всі діла веде, то вже до нього й це належить.
Старшина. А він мене послав до вас, казав: шинки ті ваші.
К а л е н и к. Що він, здурів? Я ж усе йому віддав, нема нічого в мене... Оце увесь, як бачите.
Старшина. І в бумазі стоїть іменно з вас штрап.
К а л е н и к. Це диво! Мабуть, помилка.
Старшина. Не знаю.
К а л е н и к. Підождіть, нехай Михайло прийде. Що він вигадує?
Старшина. У бумазі стоїть, що, каже, як не заплате, так у острог на три місяці посадить.
Горпина. Боже ж мій милосердний! То це тебе, старий, ще і в острог засадять! Діждалися честі на старість!.. (Плаче.)
К а л е н и к. Стривай! Не плач! Як-таки можна, щоб я в острог пішов! Коли вже присудили, то заплатимо. Є, слава богу, чим заплатить і більше!
ЯВА VIII Входить Михайло.
К а л е н и к. Бач, що твої шинки наробили!
Михайло. Що ж робить? Тепер уже не поможе — усі станції пройшло, скрізь присудили...
Каленик. А звісно,, нічого більш не зробиш, треба платить! Любиш, каже, кататься — люби і санки возить! Так-то...
Михайло. Де ж його, тату* таку суму візьмеш? Я й так здержався: то на аблаката — тощо!
К а л е н и к. Як де візьмеш? Слава богу, є чим заплатить.