Михайло (сам). Бодай ти вдавився! Тілько десять рублів вимотав, а двісті п’ятдесят все ж5 таки плати! І договор з жидами анахтема такий написала, що тепер нічим жидів не дошкулиш. От тобі й шинки! І так все гарно ішло, поки становий не довідався, а довідався — зараз протокол. Уже ті протоколи у печінках мені сидять. І жиди ж, каторжні, не обійдуться, щоб усе було законно, а безпремінно де-небудь щілину зоставе, а в ту щілину і всунуть зараз протокола — сказано, біля того ходять. Тепер плати. А бодай ти маци не розжував на той рік!
ЯВА III
Входить Мар’яна, одягнена по-празниковому,
Михайло. Куди це ти налагодилася?
М а р’ я н а.. Піду до писарші.
Михайло. Іди ж ти до писарші, та не моргай, зді-лай милость, на писаря.
М а р’ я н а. На таку халеру й глянуть бридко.
Михайло. Еге, халера! Він дума, що ти моргаєш. А на покрову9 як був у нас, то так на тебе задивився, що замість шапки кухоль з водою надів на/голову.
Обоє регочуть.
Мар’яна. Давно такий він роздодора. На тій неділі, як була у них, цигарку в рот вогнем поклав, ігеть чисто спік язик! Все про щось дума.
Смікш>ся.
Михайло. Мар’яно! Поморгай на нього гарненько! Єй-богу, він, замість чорнила, перо вмочатиме в горілку.
М а р’ я н а (регоче і б’є шуткома Михайла в спину). Тебе послухай, то ще справді чоловіка на той світ зажену. (Виходить.)
ЯВА IV
Михайло (один). їй хоч і не наказуй, то моргати буде. А мені байдуже!.. Зате у мене писар у руках. Як треба що,— пошлю Мар’яну, і писар, мов на*вісний, висолопивши язика, летить, куди пошлю. Помага мені багато Мар’яна. З такою жінкою не пропадеш.
Входить Каленик.
Каленик. Там Янкель овес купує. Я казав, як дасть по п’ятдесят копійок за пуд, то продамо.
Михайло. Скілько я вас просив, тату, щоб не мішалися не в своє діло.
Каленик. Та я ж нічого...
Михайло. Нічого! Тепер овес п’ятдесят сім копійок за пуд, а ви он п’ятдесят просили! Де ж Янкель? Каленик. На току.
Михайло. Не мішайтесь! Сидіть собі та їжте готовеньке! (Виходить.)
К а л е и и к. Т^ я ж нічого... І слухать неохоче. Ні за віщо мене має... І жінку підібрав таку, як сам. ОХ, ох, ох!... Отак на старість вскоч!
ЯВА VI
Входить Г о р п и н а.
Г о р п и н а. Ключі позабирала і десь повіялась! їсти хочеться, хоч би кислого молока попоїсти, усе заперто! (Сіда.) Ох!
К а л е н и к, І я їсти хочу...
Мовчать.
Чи нема тут хоч хліба? (Іде до шкапа.) Заперто. (Сіда.) Охо-хо-хо!
Мовчать.
Г о р п и н а. Оце тебе господь наказує за Данила! Каленик. Та хоч мовчи вже, не гризи!