Данило (усміхається). Ну, здрастуй!
Марта. Будь здоров, з неділею! Чого ж ти зостався — всі. пішли на хутір?
Д.а нило. Сьогодня я на варті. Не можна так покинуть, поки всього ще не прибрали.
Марта. А батька ти не бачив?
Д а н и л о. Ні.
Марта. Вони тебе шукали. (Набік.) Ох! Як серце б’ється! (Помовчавши.) І ти підеш від нас, Данило?
Данило. Піду, а потім я сюди вернуся знову і тут зовсім зостанусь.
Марта (радісно). Вернешся? І тут зостанешся?
Данило. Ти рада! Спасибі тобі, Марто, за твою прихильність до мене. Ти рада, що я зостанусь тут; і я не менше радий! Коли б тілько господь привів, щоб все так сталось, як того моя душа бажає.
Марта. Чого ж твоя душа бажа, скажи мені, Данилочку?
Данило. Ти щира єсть людина; тобі я як сестрі одкрию душу всю свою.
Марта. Як сестрі...
Ля нило. По Христу ми всі брати! У мене дівчина є...
Марта хватається за серце.
її люблю я, душі я в ній не чую, за нею мучусь тут, пропадаю, всі мої думки... Що з тобою, Марто? Боже мій, що з нею?
Марта. Боже мій, він другу любить!..
ЯВА VII Входить 3 і н ь к о.
З і н ь к о. Що з тобою, дитино?
Марта. Тату, тату, він другу любить...
З і н ь к о. Бідна моя дитина, я сам хотів тебе сватать, а вона раньше дозналась про своє горе. Заспокойся, моя дитино, бог милостивий, і ти знайдеш собі пару. Не благословив господь з’єднать з Данилом вас, то його святая воля, я І сам люблю Данила як рідного сина і думав...
Данило. Простіть мене, панотче, я люблю вас як батька і Марту як сестру, а серцю не закажеш...
З і н ь к о. Ходім, дочко, ходім, заспокойся.
Виходять.
Данило (сам). Де ж моє щастя: чи тут, чи там? Там, там, біля Мар’яни!
Завіса.
ДІЯ П’ЯТА
Хата та, що і в першій дії.
ЯВА І
Аблакат і Михайло.
Аблакат. Нічого не можна було, подіять! Вже я і так, і так вертів — не помогло, прийдеться заплатить штрап. Ну, прощай, бо мені ще треба до Харка заїхать. Вони побились з Митрофаном, так іск хоче пред’явить. Спасибі людям, що хоч розквасюють один одному морди,— все ж нашому брату заробіток, а без цього хоч кулаки гризи, таке настало! Бувай здоров! (Вийшов.)