Чарівні казки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Діставшись міста, Розумниця довідалась: щедра платня королевича Милого Для Очей за ліки для старшого брата, привела до двору усіх шарлатанів Європи. У ті часи безліч авантюристів без певного заняття і спеціальних знань видавали себе за відомих лікарів, що одержали від Неба дар зцілювати найрізноманітніші недуги. Ці люди, єдина наука яких полягала у спритному шахрайстві, завжди викликали в народу велику довіру. Вони вміли привернути до себе увагу незвичайним виглядом і чудернацькими іменами, які придумували самі. Такого гатунку цілителі ніколи не практикують в тих місцях, де народилися, і те, що з’являються вони з чужих країв, часто править їм за справжні заслуги в очах простого люду.

Винахідлива королівна, добре з усім цим обізнана, взяла собі ім’я Санаціо, геть незвичайне для того королівства. Потім наказала оголосити всюди, що лицар Санаціо прибув з чудовим таємним зіллям для лікування найрізноманітніших ран, навіть найнебезпечніших і невигойних, і Милий Для Очей негайно послав по удаваного лицаря. Прибувши до палацу, Розумниця найкращим чином зіграла роль лікаря, вельми самовпевнено прорекла п’ять чи шість слів, в цілому повелася, як належить. Королівну вразила приємна зовнішність і люб’язні манери Милого Для Очей і, поговоривши з ним деякий час про здоров’я Підступного, сказала, що піде по пляшки з чудодійною водою, а поки що залишає тут свої коробки з неперевершеними мазями для лікування пораненого королевича. По цих словах удаваний лікар вийшов і більше не повернувся; усі занепокоїлись його тривалою відсутністю, і коли вже збиралися послати людей, щоб поквапити лікаря, почули в кімнаті Підступного дитячий плач. Це невимовно всіх здивувало, бо діти там ніколи не з’являлися. Прислухавшись, виявили: плач долинав із коробок лікаря.

І справді, це були племінники Розумниці. Королівна добре нагодувала їх перед тим, як іти до палацу, але з тих пір минув час, і вони висловлювали свою потребу, жалібно співаючи.

Підступний одразу ж запідозрив, що це нова витівка Розумниці, його охопила невимовна лють, від чого стан здоров’я різко погіршився, і ніхто вже не мав сумніву у близькій кончині королевича.

Милий Для Очей був приголомшений горем, а Підступний, сповнений підлості до останньої миті, мав намір до кінця зловживати прихильністю брата.

«Ви завжди любили мене, королевичу, — звернувся він до нього, — і оплакуєте мою загибель. Поки я живий, мені не потрібні більше докази вашої дружби. Зараз я помираю, та коли я справді дорогий для вас, обіцяйте виконати моє прохання».

Милий Для Очей, побачивши тяжкий стан свого брата, не міг відмовити йому і заприсягнувся найстрашнішими клятвами виконати все, чого той забажає. Тільки-но Підступний почув ці клятви, він сказав братові, обіймаючи:

«Я помираю зі спокійною душею, бо ви помститеся. Прохання, з яким я хотів звернутися до вас, полягає в тому, щоб одразу ж після моєї смерті ви попросили руки Розумниці. Без сумніву, вам віддадуть за дружину цю підступну королівну, а коли вона буде у вашій владі, ви заколете її кинджалом».

Почувши ці слова, Милий Для Очей здригнувся від жаху: він пошкодував про свою необачну обіцянку, але відмовлятися було пізно: брат невдовзі помер.

Король Добросердий дуже побивався за сином, що ж до народу, то замість того, аби жалкувати, усі раділи: смерть передавала успадкування королівством Милому Для Очей, про чесноти якого всі були найкращої думки.

Розумниця благополучно повернулася до сестер і незабаром дізналась про смерть Підступного, а ще через деякий час королівен сповістили про повернення батька.

Король одразу ж поспішив до вежі і передусім волів побачити скляні веретена. Безтурботна принесла веретено Розумниці і показала його королю, потім, зробивши глибокий реверанс, пішла собі геть, щоб віднести його на місце. Балакуха вчинила так само, і Розумниця також принесла веретено в свою чергу. Однак недовірливий король захотів побачити всі три веретена одночасно, та лише Розумниця змогла виконати його волю. Тоді король так розлютився, що негайно відіслав старших дочок до тієї самої феї, яка дала йому чарівні веретена, попросивши її залишити королівен у себе назавжди і покарати по заслузі.

Щоб належно це здійснити, фея повела їх до однієї з галерей свого палацу, де відтворювалась історія незліченної кількості знаменитих жінок, уславлених завдяки своїй доброчесності й працелюбству. Чарівне мистецтво феї вдихнуло життя у ці зображення, вони рухались і перебували в невпинних клопотах з ранку до вечора. Усюди красувались девізи, що прославляли доброчесних жінок, і обидві сестри з болем та приниженням порівнювали тріумф цих героїнь із тією жалюгідною долею, на яку прирекла їх злощасна необачність. Фея ще більше засмутила королівен, вельми суворо сказавши, що коли б вони були так само зайняті справою, як ті, зображення котрих бачать, то не припустилися б згубної помилки, оскільки неробство — батько всіх пороків і джерело всіх нещасть. Отож фея підсумувала: аби не допустити надалі такого лиха і щоб сестри надолужили втрачене, вона знайде для них належне заняття.

І справді, вона примусила королівен взятися до найважчої і найбруднішої роботи: не жаліючи їхньої ніжної шкіри, посилала на город рвати горох і полоти бур’яни.

Охоплена відчаєм від такого невідповідного її нахилам способу життя, Безтурботна померла від смутку і втоми. Балакуха через деякий час зуміла втекти серед ночі з палацу феї, але розбила собі голову об стовбур дерева і померла на руках у селян.

Добросерда Розумниця гірко оплакувала сумну долю сестер, аж раптом, поглинута своєю скорботою, дізналася, що королевич Милий Для Очей попросив її руки у батька, і той дав на це свою згоду, навіть не попередивши дочку, бо в ті часи взаємна прихильність молодят менш за все бралася до уваги при укладанні шлюбу. Почувши цю новину, Розумниця затремтіла: мала всі підстави боятися, що ненависть Підступного перейшла до серця молодшого брата, який ніжно його любив і тепер хоче одружитися з нею лише для того, аби принести жертву заради померлого брата. Стривожена королівна рушила просити поради в мудрої феї, яка шанувала її так само глибоко, наскільки сильно зневажала Безтурботну і Балакуху. Фея не побажала розкрити перед Розумницею її майбутнє, лише сказала їй:

«Королівно, ви мудра і обережна особа, до цього часу ви вміли правильно вибрати належну манеру поведінки, бо ніколи не забували, що обачливість — мати безпеки. Дотримуйтесь і надалі цього важливого правила і будете щасливі навіть без допомоги мого мистецтва».

Не діждавши від феї інших пояснень, Розумниця повернулася до палацу надзвичайно схвильована.

Через кілька днів за дорученням королевича Милого Для Очей з королівною взяв шлюб посол його держави і повіз до чоловіка в напрочуд пишному екіпажі. Розумницю з почестями зустріли у двох перших містах королівства Милого Для Очей, а в третьому вона побачила і самого королевича, який виїхав їй назустріч за наказом свого батька. Усі з подивом завважили: королевич ставав дедалі сумніший з наближенням весілля, якого, здавалося, він так палко очікував спочатку. Це викликало занепокоєння самого короля, котрий і надіслав сина зустріти королівну. Той підкорився вельми неохоче.

Побачивши свою наречену, Милий Для Очей був вражений її чарівністю, він зробив їй комплімент, але так плутано, що обидва двори, які чудово знали дотепність і галантність королевича, вирішили, що той втратив самовладання, засліплений красою королівни. Усе місто потрясали радісні вигуки, всюди лунала музика, спалахували фейерверки. Нарешті, після чудової вечері вирішили одвести молодих до їхніх покоїв.

Розумниця ніколи не забувала настанов феї і дещо замислила. Вона підкупила одну з жінок, яка мала ключі від комірчини у призначених для неї покоях, і звеліла принести туди міхур, соломи, овечої крові і тельбухи тварин, м’ясо яких з’їли за вечерею. Потім королівна під якимось приводом проникла до комірчини й зробила з соломи опудало, в середину якого помістила тельбухи і міхур з кров’ю, після чого одягла його в жіночу білизну і нічний чепець. Закінчивши цю милу ляльку, Розумниця повернулася до гостей, а через деякий час молодят відвели до їхніх покоїв. Коли туалету було відведено стільки часу, скільки належить, фрейліна забрала світильник і пішла собі. Розумниця одразу ж кинула на ліжко опудало, а сама заховалася в куточку. З’явившись і кілька раз голосно зітхнувши, королевич схопив шпагу і простромив тіло удаваної Розумниці. Тієї ж миті відчув, як бризнула кров, і побачив, що жіноче тіло на ліжкові лежить непорушно.

«Що ж я наробив! — вигукнув Милий Для Очей. — Як! Після таких жорстоких терзань, після численних вагань — чи додержувати своєї обіцянки, погоджуючись на злочин, я забрав життя у найпрекраснішої з королівен. Адже я з’явився на світ, щоб кохати її! Був зачарований нею, як тільки побачив, проте не мав рішучості порушити слово, яке засліплений лютою ненавистю брат виманив у мене негідними хитрощами. О, небо! Чи можна тільки помислити, аби карати жінку за її доброчесність! Так от, Підступний, я здійснив твою негідну помсту, а зараз хочу помститися за Розумницю своєю смертю. Так, прекрасна королівно, нехай та сама шпага…»

Після цих слів Розумниця почула, що королевич, який у нестямі впустив свою шпагу, шукає її на підлозі, маючи намір порахуватися з життям. Не бажаючи, щоб він вчинив таку дурницю, вона закричала:

«Королевичу, я жива. Ваше добре серце дозволило мені передбачити каяття і своїми безневинними хитрощами я позбавила вас від здійснення злочину».

Тут Розумниця розповіла Милому Для Очей про свою обачливість і хитрість із солом’яним опудалом. Королевич невимовно зрадів, уздрівши королівну живою і здоровою. Він був безконечно вдячний їй за те, що вона врятувала його від тяжкого злочину. Королевич не розумів, як міг виявити таку слабкість і не бачити нікчемності злощасних обіцянок, до яких його приневолили хитрощами. Адже коли б Розумниця не мала міцного переконання в тому, що обачливість — мати безпеки, то загинула б, а її смерть спричинила б загибель Милого Для Очей.

Тож хвала обачності й самовладанню! Вони вберегли подружжя від згубних нещасть для найприємнішої на світі долі. Розумниця і Милий Для Очей прожили довгу низку щасливих днів у доброчесності й блаженстві, які неможливо змалювати.

НЕЗРІВНЯННИЙ

Жили собі в давні часи король із королевою, які вели досить самітницький спосіб життя. Бог дарував їм сина і чарівну дочку. Маленьку королівну назвали Прекраснорукою, бо в неї справді були дуже красиві руки. У звичаях того часу було звертатися по допомогу до фей, коли великим королевам наставав час народжувати дітей, одначе король, зневажаючи їхнє чаклунство і добре розуміючи, як небезпечно зазирати у майбутнє, суворо заборонив радитися з феями стосовно долі Прекраснорукої, що невимовно їх розлютило. Королева любила дочку надзвичайно ніжно і щоразу глибоко сумувала, коли думала про те, що одного чудового дня заміжжя милої королівни розлучить їх. Тому невдовзі зрозуміла: не зможе заспокоїтись, якщо не дізнається про подальшу долю своєї дочки. Це спонукало королеву, не зважаючи на сувору заборону короля, таємно зустрітися з феєю, яка жила в сусідніх горах і звалася Лігурдою. Фея відзначалася вельми злою натурою і, бажаючи помститися королеві за те, що та ніколи не запрошувала бути присутньою при народженні своїх дітей, прийняла її у зачарованому палаці, оздобленому золотом і лазур’ю. Після того як королева виклала їй мету свого візиту і вельми поштиво попросила повідати про долю Прекраснорукої, Лігурда досить гордовито відповіла, що та даремно клопочеться про щастя дочки, бо її обміняють на іншу королівну, але обидві вони будуть нещасливими, лише з тією відмінністю, що лиха Прекраснорукої триватимуть набагато довше. Вона вийде заміж за королевича, а той понад усе любитиме птахів, особливо одного червоного птаха, який принесе королівні багато прикростей. їй доведеться довго терпіти всілякі приниження, викликані довгою безплідністю, підданці повстануть проти неї, а родичі підуть на неї війною, і, нарешті, якесь чудовисько розірве нещасній утробу і зжере. Слова феї немов удари кинджала пронизали серце бідолашної королеви, і вона, знепритомнівши, впала біля ніг Лігурди. Навіть не потурбувавшись про те, щоб привести її до пам’яті, фея лише перенесла королеву в такому стані на ложе чоловіка.

Король, що навіть не помітив відсутності дружини, був дуже здивований, побачивши її непритомною. Він покликав на допомогу і насилу привів дружину до тями, після чого взявся розпитувати про причину недуги. Але замість відповіді королева залилася сльозами, і королю вдалося розібрати у зливі схлипувань і ридань, що вона від усього серця бажала б, аби дочка ніколи не з’являлася на світ. Трохи заспокоївшись, королева розповіла чоловікові про лихі пророцтва феї, але король лише посміявся над її страхами, запевняючи: усе це лише приверзлося їй уві сні. Однак королева, яка дуже виразно пам’ятала все, про що говорила фея, була невтішною. Вона покликала Прекрасноруку, поцілувала її, обливаючись сльозами, і благала ніколи не виходити заміж. Королівна запевнила матінку в тому, що завжди буде покірна її волі, й королева, ніжно обнявши гаряче любиму дочку, повідала про нещастя, передречені злою Лігурдою, додавши: вона легко може уникнути їх, якщо назавжди залишиться дівчиною.