Чарівні казки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Усіляко випробовуючи Незрівнянного, Прекрасна Слава запевняла його під час відвідин: чекає лише на закінчення чарівного ув’язнення, аби по-справжньому віддячити йому, а королевичу все здавалося, що він здійснив для неї ще недостатньо подвигів, тому невпинно шукав нової нагоди завоювати її повагу. Хоча завдяки турботам феї Клеранс король уник випробувань злої долі, окресленої Лігурдою, і мав чудове здоров’я, постій на снігу й інші незлагоди війни викликали у нього тяжку недугу, наслідки якої виявились вельми небезпечними. Та Незрівнянний мужньо здолав хворобу, так що підданці й не помітили великої небезпеки: він лікував себе вогнем і залізом і видужав. Його дивовижна стійкість викликала загальне захоплення. Під час свого наступного візиту Прекрасна Слава запевнила Незрівнянного, що вельми зворушена і вважає його гідним себе.

Хоча Незрівнянний не мав ані найменшої уяви про те, коли Прекрасна Слава позбудеться своїх чар, він був радий підтвердити, що завше думає про неї: молодий король послав свої кораблі на підступи до Китаю, щоб привчити своїх підданих до подорожей у далекі моря і до труднощів, які можуть виникнути під час задуманого ним тривалого плавання, мета якого — просити руки прекрасної королівни в імператора Китаю.

Така завбачливість припала до душі Прекрасній Славі, вона не знаходила, яких іще доказів прихильності зажадати від нього, оскільки випробувала Незрівнянного в усьому, що, на її думку, мало годитися для великого героя.

Завдяки своїй розважливості молодий король знайшов засіб не мати більше ворогів, але великі звершення, чутки про які розійшлися по всій землі, породили багато заздрісників. На ту пору йому приснився сон, який викликав у нього деяке занепокоєння. Він бачив, як на півня нападали орел, павич, кілька індиків і багато качок, вони оточили його з усіх боків і люто тіснили; нерівні сили не завадили півню чинити запеклий опір і завдавати нападникам дошкульних ударів у відповідь, іноді йому вдавалося навіть вирвати у когось із них пучок пір’я. Великодушного Незрівнянного, хоча все це відбувалося уві сні, охопило бажання прийти півню на допомогу, і він прокинувся. Позаяк це був найменш забобонний королевич на світі, він не надав своєму сновидінню ніякого значення, однак, дізнавшись через деякий час про змову проти нього багатьох великих монархів, згадав про сон, який трохи засмутив його, бо пробудження не дозволило побачити розв’язки битви. Проте впевнений у собі і до того ж вельми задоволений, що трапилась ще одна нагода сподобатись коханій королівні, він не дуже схвилювався і не надав чуткам про змову великого значення. Тим часом сон виявився більш ніж пророчим, бо Незрівнянного сповістили: Жовтий птах, випробовуючи міцність своїх крил, літав у різні кінці землі і, зрештою, умовив багатьох імператорів, королів, правителів республік та інших суверенних монархів об’єднатися проти Незрівнянного і навіть втягнув його колишніх союзників та друзів до цієї жахливої ліги. Страшна буря, яка назрівала проти нього, анітрохи не злякала короля, однак це не завадило йому постійно бути насторожі і зібрати все своє військо.

Дізнавшись, що багато могутніх держав вступили у змову проти Незрівнянного і готові завдати його володінням нищівного удару, Прекрасна Слава привітала його з цією подією замість того, щоб поспівчувати. Чудово знаючи велику мужність молодого короля, вона підказала йому: слід випередити ворогів, не чекаючи, поки ті наберуться сміливості напасти. Спочатку він підійшов до кордону, де, незважаючи на численні війська супротивника, захопив ключову фортецю. Ця мудра завбачливість зруйнувала всі задуми супротивників Незрівнянного, і вони змушені були чекати іншої сприятливої нагоди для нападу.

Однак крила Жовтого птаха так зміцніли, що він за один переліт перетнув море. Цей сміливий політ змінив забарвлення птаха, до того ж на голові в нього виріс червоний гребінь, схожий на півнячий, що змінило його обриси, надавши їм більшої виразності. Підкорюючись настійним вимогам птаха, союзники спорядили великий флот і виступили в похід величезним військом.

Під час одного із своїх візитів Прекрасна Слава звернулася до Незрівнянного з такими словами:

«Відважний королю, настав час пожинати лаври; якби я не покладалась на твою мужність більше, ніж на твої сили, то дуже боялась би за тебе, оскільки королі, твої попередники, маючи перед собою лише одного ворога, мусили збирати всю свою відвагу, аби вести війну. Подумай про те, що тобі доведеться зітнутися з багатьма могутніми монархами — це гідра з незліченними головами; твоя скарбниця спорожніла через послужливість до мене, в той час як твої супротивники не понесли іще жодних витрат, мають і людей, і кошти у достатній кількості. Я боюсь, щоб тебе не подолали великим числом, але понад усе мене засмучує те, що особливості мого закляття змусять мене забути все, що ти вже здійснив заради свого кохання, якщо якийсь інший герой, навіть той, хто ніколи мене не бачив, стане твоїм переможцем. Тоді я стану його винагородою, отже, добре подумай, що йдеться про те — втратити Прекрасну Славу чи здобути її навіки».

Незрівнянний, аніскілечки не боячись ворогів і почуваючи в собі досить наснаги, щоб боронитись від цілого світу, був вельми ображений словами королівни, але вирішивши, що її непокоїть лише його доля, вибачив їй ці повчання. Незабаром молодий король почав воєнну кампанію і вийшов з неї переможцем, вигравши велику битву, незважаючи на марні спроби опору об’єднаних проти нього могутніх держав і їх численних військ. Море також не принесло його ворогам успіху, бо їхній флот був вщент розбитий. Ніхто вже не мав сумніву в тому, що ця ліга, складаючись з багатьох монархів, які мали зовсім різні інтереси і вже були переможені, скоро розпадеться, бо ніщо більше не могло підтримати її існування.

Прекрасна Слава однаковою мірою захоплювалась поведінкою, відвагою і передбачливістю короля, який так мужньо вів тяжку війну і вважав надто щедрою винагородою за свої труди висловлене королівною задоволення. Він боявся лише одного — здійснити заради неї замало подвигів і був зайнятий пошуками нових нагод завоювати її прихильність.

Перейнятий такими почуттями і маючи намір привабити ворогів, щоб втягти їх у загальну і вирішальну битву, Незрівнянний зачекав, доки зберуться їхні війська, й на очах супротивника розпочав штурм неприступної твердині, саме ім’я якої викликало жах у всіх сусідніх країнах. Така вражаюча рішучість вельми здивувала союзників, які послали на захист цих місць стотисячне військо, хоча вони й були впевнені в тому, що Незрівнянному ніяк не вдасться захопити їх у такі короткі строки.

Зла Лігурда, закликавши на допомогу всі свої здібності, спромоглася ввести в оточення короля покоївку на ім’я Подагра і одного зі своїх посильних, якого звали Поганою Звісткою. Будь-хто інший на місці Незрівнянного відчував би велику скруту в такому складному становищі, але наш герой шукав рятунку лише у свой стійкості і, забувши про недугу, яка знову нагадала про себе, слідував лише велінням відваги. Він наказав перенести себе в кінець траншеї і так запалив солдатів своєю присутністю і особистим прикладом, що ворога було відкинуто, а неприступну твердиню захоплено.

Щоб показати, як приємно вражена цим великим подвигом, Прекрасна Слава вперше дозволила королевичу поцілувати їй руку. Це було для Незрівнянного такою великою ласкою, що він був би вельми засмучений, коли б у той момент йому не випало битися з величезною кількістю ворогів заради коханої. Тим часом об’єднані могутні держави вперто стояли на своєму, певні того, що їхній союз і завзятість вкрай виснажать сили Незрівнянного, бо він був один проти всіх. Але відвага королевича ніколи не вичерпувалася, і ще багато разів він відбивав їхні напади.

Прекрасна Слава, здивована рішучістю Незрівнянного, яка, на її думку, набагато перевершувала мужність героїв, котрі служили їй раніше, і помітивши, що він лише забавляється цією війною, вирішила дати йому нове випробування, не менш важке, ніж попередні. Якось вона сказала: важливі заслуги короля перед нею посилили її бажання якнайшвидше звільнитися від чар і гідно винагородити його, але, як слід, поміркувавши, вона засвідчує іменами Незрівнянного й Прекрасної Слави, що в усьому світі немає тканини, вартої того, аби з неї виготовили королівську мантію для її весілля. Колись вона чула про золоте руно і дуже хотіла б мати його для такої пишної церемонії; вона хоче, щоб він послав до Америки[1] добре оснащений флот і дістав для неї руно.

Король був невимовно здивований такою незвичайною пропозицією й зауважив, що без найменшого вагання зробив би все можливе, аби догодити їй. Досить згадати про його завоювання, пишні палаци, з’єднання двох морів та інші подвиги заради неї, але Америка дуже далеко, знайти руно надзвичайно важко, а супротивники набагато переважають його сили на морі, тому він вважає, що нема ніякої надії на успіх цього задуму. Прекрасній Славі, характер якої був в усьому подібний до характеру інших осіб її статі, які не слухають жодних доказів, коли палко чогось бажають, дуже не сподобались заперечення Незрівнянного.

«Даремно, — сказала вона йому, — ти перелічуєш усе, що колись зробив для мене, бо я нічого не забула і ти міг помітити — залишилась до цього байдужою. Саме легкість, з якою ти виконував усе, спонукає мене до нового прохання, я склала про тебе досить добру думку, щоб бути певною: якщо я чогось бажаю, для Незрівнянного немає нічого неможливого».

Схвильований виявленою до нього довірою, король без вагань взявся здійснювати безглуздий задум. Він примітив капітана, переваги й досвід якого дозволяли сподіватися на успіх, і послав його до Америки на чолі прекрасного флоту. Діставшись туди після тривалого й важкого плавання, капітан знайшов завдяки своїм зусиллям фортецю, де зберігалось золоте руно. Однак її охороняли циклопи, могутність яких перевищувала сили його флоту; та все ж він пішов у наступ і незабаром пересвідчився в тому, що слава Незрівнянного відома в Новому світі не менше, ніж у власних володіннях, і сама лише згадка про нього так налякала циклопів, що примусила їх віддати руно, яке капітан і привіз Незрівнянному.

Той поклав руно до ніг Прекрасної Слави, зачарованої дорогим подарунком і вдячної за нього набагато більше, ніж за найбільші воєнні перемоги.

Її похвала спонукала короля шукати нових нагод сподобатись коханій. Намагаючись втягти у бій армію союзників, він знову почав у них на очах облогу дуже важливої фортеці, яку незабаром легко здолав і просунувся далеко в глиб ворожої країни…

Прекрасна Слава, у нестямі від радості, упевнилась, що і надалі ніщо не зможе встояти перед Незрівнянним.

«Міра переповнена, — сказала вона йому, — і мій розум у марних пошуках нових випробувань не знаходить більше нічого, гідного твоєї великої мужності; твої подвиги переконали мене у великій доблесті і показали, на що спроможний Незрівнянний. Я хочу, щоб він вразив своїх ворогів незвичайною перемогою; всі так звикли до того, що молодий король завойовує міста одне за одним, що його слава від цього вже не зростає. Та коли ти прагнеш до незвичайних діянь, гідних Незрівнянного, поверни ворогам всі ці славетні фортеці, доля яких їх дуже непокоїть, адже вони самі ніколи не змогли б відвоювати їх у тебе».

«Я захопив їх заради мого кохання до вас, чарівна королівно, — відповів Незрівнянний, — і нагороджений за це надто щедро; я щасливий знову догодити вам, повернувши їх».

Його дивовижна покірливість припала до душі Прекрасній Славі, адже він міг би всюди встановити свою владу, якби захотів скористатися таким сприятливим збігом обставин. Цей вчинок обеззброїв також об’єднані держави, які поквапились завоювати прихильність королевича і навіть пошкодували, що у свій час змушені були воювати проти нього.

Саме тоді Прекрасна Слава ще гостріше відчула, наскільки нещасна, бо зачарована і не знає, коли закінчиться чаклунство і саме тепер не має змоги винагородити Незрівнянного. Але водночас його велика звитяга і незвичайні діяння наштовхнули її на думку, яка може видатись безрозсудною, але вона вважає її гідною Незрівнянного.

«Ти, — сказала вона, — обеззброїв могутніх володарів землі своєю доблестю і незрівнянними перевагами, що ж заважає тобі виступити зараз проти пекла і розпочати війну із усіма феями, які за допомогою демонів сіють на землі чвари? Я визнаю, що зброя, якою ти користуєшся у своїх воєнних походах, не годиться для цієї мети; у такій війні потрібна зовсім інша, але я певна, що знайдеш її, якщо докладеш усіх зусиль, і лише від тебе залежатиме закінчення мого ув’язнення».

Хоча цей великий задум цілком відповідав бажанням Незрівнянного, і молодий король був глибоко зворушений аргументами Прекрасної Слави, можливістю розвіяти зле чаклунство, спогади про те, чим він зобов’язаний своїй добрій феї-покровительці і що він тепер повинен виступити і проти неї, змусили його глибоко замислитись. Однак Прекрасна Слава, добре знаючи великодушне серце короля і помітивши його збентеженість, розкрила йому очі, розповівши таємниці, про які дізналася, перебуваючи протягом багатьох століть у палаці Клеранс, але ніколи не наважувалася відкрити зі страху перед жорстокими тортурами покарання. Та зараз вона більше не зважає на них, сподіваючись, що королевич незабаром зуміє її звільнити. Вона розповіла: добра і зла фея — одна й та сама особа, яка грає різні ролі, щоб викликати до себе повагу або страх; що всі чаклунства і навіть багаті палаци феї — усього лиш ілюзія, а щоб передрікати долю (це викликає у людей великий страх), феї користуються знанням майбутнього, яке дають їм демони. І хоча вони не спроможні змінити її при народженні людини, без упину складають передбачення, які заздалегідь узгоджують зі знанням визначеного майбутнього людини.

Надзвичайно здивований такими цікавими подробицями, які він визнав досить вірогідними, Незрівнянний був вельми радий почути правду. Він запевнив Прекрасну Славу: якщо вона ним задоволена і в нього більше нема ворогів, — докладе усіх зусиль, аби знайти гідну зброю й розпочати нову, запропоновану його коханою війну.

Королівна збиралася відповісти йому, аж раптом орли, запряжені в її колісницю, не чекаючи наказу, злетіли вгору. Це була сама фея, що прибрала подобу орлів. Зухвалість Прекрасної Слави і сміливі задуми, навіяні королю, викликали невимовну лють Клеранс. Фея не хотіла, щоб королівна і в подальшому відвідувала Незрівнянного, і збиралася віддати її на жахливі муки, але зрозуміла: не спілкуючись більше з Прекрасною Славою, королевич у найрішучіший спосіб візьметься за її звільнення. Боячись, що цей грізний монарх, велику відвагу якого вона добре знала, переможе пекельні сили, фея мусила відкласти виконання жорстоких намірів і приховати свою велику лють. І понад те, вона навіть прибрала вигляду, що добре ставиться до королівни, переконуючи ту, що у її власних інтересах відмовити Незрівнянного від зухвалого наміру, бо коли він досягне мети й розвіє чаклунство, Прекрасна Слава залишиться лише простою смертною, і не виключено, що король з’єднає свою долю з надійнішою славою, зневажаючи все інше.

Побоюючись підступних хитрощів чарівниці і вважаючи, що починання молодого короля не таке вже безнадійне, якщо викликає у феї страх, королівна гордовито подякувала феї за пораду і довірливо чекала, коли Незрівнянний зруйнує її чаклунство.

[1] Саме так у автора: до Америки, а не Колхіди (Прим. редактора).