Чарівні казки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«О, тепер я бачу, чого ви хочете. Справді, у вас буде дочка від королівни, якій ви так несправедливо віддали перевагу переді мною, але не думайте, що завжди будете щасливі — настав час відплати. Вашу дочку всі будуть ненавидіти так само сильно, як колись я кохала вас».

Король робив усе, що міг, аби пом’якшити її гнів, та марно: ненависть посіла місце кохання, а лише воно могло пом’якшити жорстоке серце феї, бо вона зовсім не відала співчуття і доброзичливості. Страхітлива бундючно наказала королю йти геть з її палацу і, відкривши одну вольєру, дістала звідти папугу вогненного кольору.

«Ідіть за цим птахом, — наказала вона королю, — і пам’ятайте мою ласку, бо я не віддаю вас на розправу люті моїх левів і сторожі». Птах полетів, король пішов услід за ним і шляхом, набагато коротшим, ніж той, що він знав, дістався до своїх володінь.

Королева, помітивши, що король повернувся дуже засмученим, почала розпитувати його, і він розповів про жорстоке пророцтво феї, приховавши при цьому все те, що колись відбулося між ними, аби не накликати на прекрасну королеву нових нещасть.

Молода королева знала: жодна фея не може скасувати пророцтво подібної до себе, але здатна пом’якшити неминуче нещастя.

«Я поїду, — сказала королева, — до Осяйної, володарки Щасливої імперії. Особливу радість цій славетній феї дарує турбота про нещасних. Вона моя родичка і завжди ставилася до мене прихильно, напророчивши колись високий сан, до якого приведе мене кохання».

Король з радістю підтримав наміри дружини, покладаючи великі надії на цю мандрівку, і, оскільки екіпаж був уже готовий, королева одразу ж вирушила на пошуки Осяйної. Фею назвали цим ім’ям, бо мала блискучу красу, сяйво якої сліпило очі, а велич її душі в усьому відповідала прекрасній зовнішності.

Діставшись великого поля, королева виразно побачила башту, де мешкала Осяйна, але, щоб наблизитись до неї, треба було зробити не один гак. Башта з білого мармуру з кришталевими вікнами-аркадами не мала дверей; прекрасна річка, вода якої виблискувала сріблом, омивала її підніжжя, дев’ять разів обвиваючи, мов голубою стрічкою. Королева і її почет під’їхали до берега ріки в тому місці, де починався перший її вигин. Королева перейшла річку по мосту з білих маків, який, хоча й споруджений з квітів, завдяки чарам феї став таким міцним і надійним, ніби був зроблений з бронзи. Та все ж слід було остерігатися, бо він мав властивість присипляти на сім років тих, хто хотів його перейти проти волі феї. За мостом королева побачила шістьох пишно вбраних молодиків, що солодко спали на траві під листяним шатром. Це були закохані у фею королевичі, але вона й слухати не хотіла про кохання, тому і не дозволила їм наблизитися до свого палацу.

Перейшовши місток, королева опинилася на першій смузі суходолу, де містився чарівний лабіринт із жасмину й олеандра; там теж панував білий колір, бо він був найулюбленішим кольором феї. Досхочу намилувавшись прекрасними алеями і легко знаходячи повороти, які становили перепону лише для тих, кого чарівна Осяйна не хотіла пропустити до свого чудесного помешкання, королева знову перейшла річку по мосту з білих анемон. У цьому місці річка робила своє друге коло, і простір, який вона залишала вільним перед третім витком, був засаджений лісом вічноквітучих акацій. Його чарівні алеї були такими тінистими, що не пропускали сонячного проміння. Там ніжно туркотіли голуби, пір’ячко яких змагалося з білістю снігу; на гіллі дерев сиділи без ліку білі канарки, вони влаштували чудовий концерт, бо одним помахом палички Осяйна навчила їх найкращих на світі пісень.

На виході з цього прекрасного лісу починався міст із тубероз, він вів на прекрасні луки, де росли дерева, рясно вкриті такими чудовими плодами, що найменше з них присоромило б славетні сади Гесперид. Крім того, щовечора королева знаходила прегарні шатра і чудові страви в них, хоча ніхто не бачив спритних та вмілих служників, які їх подавали. Дізнавшись із книг про прибуття королеви, фея не могла дозволити, щоб та хоч на хвилину відчула втому від своєї подорожі.

Залишивши чудові луки, королева перейшла річку по мосту з білих гвоздик і опинилася в парку феї, що був такий же прекрасний, як і все інше. Фея іноді полювала там: у парку водилося безліч оленів, білих ланей та іншої дичини з білим хутром. Зграя білих хортів лежала на траві поряд із ланями, білими кроликами й іншими тваринами, яких вважають дикими, але в цих місцях все було інакше. Мистецтво феї приручило їх, і коли собаки гналися за яким-небудь звіром, щоб забавити Осяйну, вони, здавалося, розуміли, що це лише гра, бо робили все належне, крім того, що могло зашкодити. У цьому місці ріка робила свій п’ятий вигин біля помешкання феї.

Вийшовши з парку, королева пішла по мосту з жасмину й опинилась у прегарному сільці, усі хатини якого були з білого алебастру. Мешканці цього чарівного куточка, підданці феї, пасли її череду. Вбрання їхнє було із срібного газу, голови пастухів прикрашали вінки, посохи виблискували коштовним камінням. Усі вівці вражали надзвичайно білою вовною, пастушки були молоді й гарні, а Осяйна надто любила біле, щоб не забути наділити їх чудовим кольором обличчя. Усі пастухи відзначалися чемністю, і єдиний недолік цього чарівного краю — тут не можна було знайти жодної чорнявої красуні.

Пастушки привітали королеву і піднесли їй порцелянові вази з найпрекраснішими у світі квітами. Королева та її почет були в захопленні від такої приємної мандрівки, це сприймалося за добрий знак для справи. Коли вони знову рушили, залишаючи сільце, до королеви наблизилась молоденька пастушка і піднесла їй маленьку левретку на білій оксамитовій подушечці, гаптованій сріблом і перлами. Білу левретку заледве можна було розрізнити на білому оксамиті.

«Фея Осяйна, володарка Щасливої імперії, — звернулася молода пастушка до королеви, — наказала мені піднести вам Білу Біляночку (так звали собачку); вона удостоєна честі бути улюбленицею самої Осяйної, і мистецтво феї витворило з неї справжнє диво. Володарка веліла їй провести вас аж до башти, вам залишається, велика королево, лише випустити собачку і йти слідом за нею».

Королева із задоволенням взяла маленьку левретку, втішена турботою феї. Вона приголубила Білу Біляночку, і та легко зістрибнула на землю й побігла поперед королеви, яка разом зі своїм почтом пішла вслід за нею.

Вони підійшли до берега ріки, яка робила в цьому місці свій шостий виток, і були дуже здивовані, не знайшовши мосту для переправи. Фея не бажала, щоб пастухи турбували її у відлюдді, тому міст з’являвся тут лише тоді, коли вона сама хотіла перейти річку чи прийняти друзів. Розмірковуючи над цим, королева враз почула, що Біла Біляночка тричі подала голос; одразу ж Зефір почав розхитувати дерева на березі і струсив на воду таку кількість флердоранжу, що з нього утворився міст, по якому королева легко перейшла річку. Вона подякувала Білій Біляночці, приголубивши її, і опинилася на просіці, обсадженій миртом і апельсиновими деревами. Пройшовши просікою, королева вийшла на берег ріки, яка утворювала в цьому місці свій сьомий виток. Тут також не було мосту, але вранішня пригода заспокоїла королеву.

Біла Біляночка тричі тупнула маленькою лапкою, і тієї ж миті на річці з’явився місток із білих гіацинтів. За ним королева ступила на заквітчані луки, де стояли прекрасні шатра. Відпочивши, рушила далі й знову опинилася біля води. Переправи не було. Біла Біляночка наблизилась до прекрасної річки й напилася з неї: одразу ж з’явився міст із білих троянд, він вивів просто до саду феї. Тут було так багато чудових квітів, незвичайних фонтанів і статуй невимовної краси, що все це неможливо змалювати. Якби королева не була стурбована і не поспішала відвернути нещастя, якими погрожувала їй жорстока Страхітлива, вона ще довго залишалась би в цьому чарівному куточку. Весь почет залишав його з жалем, але всі мусили йти услід за Білою Біляночкою, що вела королеву туди, де річка робила свій останній виток навколо житла Осяйної.

Нарешті вони побачили його зблизька — їх розділяла лише смуга води. Королева з радістю дивилася на башту, бо це була мета її подорожі. За мить вона прочитала напис, викарбуваний на мурах золотими літерами:

Напис був зроблений на честь Осяйної найславетнішими феями тих часів; вони хотіли залишити нащадкам свідоцтво їхньої дружби й пошани. Поки королева роздивлялася на березі, Біла Біляночка пірнула у воду й дістала мушлю, яку потім знову впустила у річку. На звук сплеску шість вродливих німф, одягнених у блискучі шати, відкрили велике кришталеве вікно; звідти з’явилася драбина з перлів, яка повільно наблизилася до королеви. Біла Біляночка швидко збігла сходами й проникла до башти; королева пішла тим же шляхом, але по мірі того, як піднімалася, сходинки за нею зникали, і тому вже ніхто більше не міг піднятися нагору. Королева увійшла до прекрасної башти Осяйної, і вікно зачинилося.

Почет королеви був у відчаї, коли вона зникла з-перед очей. Не маючи можливості йти за нею слідом, усі закричали, так палко її любили. Той лемент проник у покої, де Осяйна вела бесіду з королевою, і, щоб заспокоїти нещасних, фея послала одну з німф провести їх у сільце, де вони чекатимуть на повернення своєї повелительки. Знову з’явилася драбина з перлин, по ній зійшла німфа, а королева, ставши біля вікна, наказала всім іти за німфою і в усьому підкорятися їй.

Фея зустріла королеву надзвичайно пишно й ласкаво, перед її привітністю не могло встояти жодне серце.

Королева гостювала у феї три дні, яких було, звичайно, не досить, щоб вдосталь усім намилуватися і, передусім, вродою самої феї. На четвертий день Осяйна, підносячи королеві дарунки, сказала їй: «Прекрасна королево, я вельми засмучена, бо не можу виправити зло, яким погрожує вам Страхітлива, але в цьому винна доля: вона дозволяє нам робити добро тим, до кого ми прихильні, проте забороняє позбавляти їх нещасть, напророчених іншою феєю. Тому, щоб втішити вас у майбутніх незгодах, я обіцяю вам до кінця року дочку, таку прекрасну, що кожний, хто її побачить, буде одразу ж зачарований її красою. Я також подбаю про те, — додала вона, — щоб на світ з’явився гідний неї королевич».

Таке добре віщування дозволило королеві на деякий час забути про ненависть Страхітливої і про майбутні нещастя.

Осяйна не пояснювала королеві, чому Страхітлива стала її ворогом. Феї, якщо навіть не дуже ладять між собою, зберігають свої таємниці, бо їх розголошення могло б викликати у смертних презирство. Стверджують, що це єдині жінки на світі, у яких вистачає глузду не розпускати одна про одну пліток.

Після нескінченних подяк з боку королеви Осяйна наказала дванадцятьом німфам взяти подарунки і супроводжувати королеву до сільця; вона сама провела її до драбини з перлин, що з’явилася перед ними тільки-но відчинилося вікно. Зійшовши сходами вниз, королева і німфи побачили срібну карету, запряжену шестериком білих ланей; їх збруя була вкрита діамантами, а правив ними хлопчик, гожий, мов ясний день. Німфи їхали слідом за каретою на білих конях, краса яких могла посперечатися з блиском сонця. У цьому вишуканому екіпажі королева дісталася до сільця, де з величезною радістю була зустрінута своїм почтом; німфи попрощалися з королевою і подарували їй дванадцять чарівних коней, які ніколи не знали втоми, й сказали, що Осяйна просить передати їх королю від її імені.

Обдарована милостями феї, королева повернулася до своїх володінь. Король зустрічав її на самому кордоні й так зрадів поверненню дружини та приємним новинам, які вона повідомила йому, що наказав влаштувати гучне свято. Чутки про нього, дійшовши до Страхітливої, ще більше розпалили її ненависть і лють. Невдовзі після повернення королева завагітніла і не мала сумніву в тому, що у неї народиться та прекрасна королівна, якій судилося зачаровувати усі серця, бо Осяйна напророчила її народження до кінця року, а Страхітлива не вказала часу здійснення своєї помсти, хоча й не збиралася зволікати з нею.

Королева народила двох доньок, і ні хвилини не сумнівалася, яка з них була обіцяна Осяйною, — за своїм нетерпінням якнайшвидше поцілувати ту, яка з’явилася на світ першою. Щаслива мати впевнилася, що дівчинка гідна обіцянок феї: на всьому світі не було прекраснішої. Король і всі присутні поспішали помилуватися маленькою королівною і зовсім забули про другу, поки королева, зрозумівши із загальної байдужості, що здійснилося також і пророцтво Страхітливої, не повторила кілька разів наказ потурбуватися про молодшу доньку так само, як і про старшу.

Підкоряючись їй, жінки не могли подолати своєї відрази, і король з королевою не наважились засуджувати їх, бо відчували те ж саме.

Осяйна не забарилася з’явитися на хмарині й назвала прекрасну королівну Любою, бажаючи дати їй ім’я, відповідне до її майбутньої долі. Король вшанував Осяйну належним чином, а фея обіцяла завжди опікуватися Любою. Вона нічого не подарувала королівні, бо вже нагородила усім, чим могла. Щодо другої королівни, то марно король назвав її ім’ям однієї із своїх провінцій, якось непомітно всі призвичаїлися називати її Нелюбою, досить жорстоко протиставляючи сестрі.

Коли обом королівнам виповнилося по дванадцять років, Страхітлива захотіла віддалити їх від двору для того, казала вона, щоб пом’якшити ненависть і любов, які їх розділяли. Осяйна дозволила Страхітливій розпоряджатися, бо була певна: ніщо не зможе завадити прекрасній Любій царювати у королівстві батька і в усіх серцях. Ще при народженні фея наділила її такою чарівністю, що досить було одного лише погляду на прекрасну королівну, аби впевнитися в цьому. Король, намагаючись пом’якшити ненависть Страхітливої до його дому, вирішив підкоритися.