Чарівні казки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Течія ріки, вздовж якої простували обидві королівни, непомітно привела їх до Галантного острова; всі прибули туди одночасно. Осяйна також не забарилася і повідомила Любій, що помста Страхітливої здійснилася, бо, зустрівши свою сестру, вона зустріла єдину на світі людину, яка її ненавиділа.

«Але подорож Нелюбої також закінчилася, — мовила прекрасна королівна, — бо ніщо не може змінити мого приязного ставлення до неї».

Потім королівна попросила фею пом’якшити, якщо можна, сумну долю сестри, але просити подібної милості для Нелюбої було марною справою, бо, ледве помітивши королевича Галантного острова, у якому одразу ж упізнала того, чий портрет зворушив її серце, і почувши, як Осяйна говорила про його шлюб з юною Любою, вона кинулася в ту ж річку, берегом якої так довго і важко брела.

Нелюбу скоро забули. Лише Люба деякий час плакала, та яке горе не втішив би королевич Галантного острова? Вона була так зворушена його ніжністю, що майже не брала участі у святах, влаштованих на честь її прибуття до королівства. Королевич також ухилявся від них, бо якщо кохаєш по-справжньому, то відчуваєш єдину справжню насолоду — бути коханим.

Король і королева, попереджені Осяйною, радо зустріли свою чарівну дочку. У їхній присутності шляхетна фея заявила: прекрасній Любій випала честь покласти край чарам замку Портретів, бо на всьому світі до цього часу не було нічого, що могло б зрівнятися з нею своєю красою.

Кохання королевича Галантного острова було надто палким, аби він міг довго чекати; юнак благав короля і королеву дати згоду на його щастя. Сама Осяйна вшанувала своєю присутністю такий прекрасний і довгожданий день. Весілля відсвяткували з усією пишністю, якої можна чекати від фей і королів, та хоч би яким щасливим був той день, я не буду його змальовувати, бо хоч що обіцяє щасливе кохання, весілля майже завжди сумне свято:

ПРИГОДИ РОЗУМНИЦІ

Ви пишете найпрекрасніші у світі поетичні новели, до того ж віршами такими ж приємними, як і природними. Мені б дуже хотілося, чарівна графине, також розповісти вам одну історію, однак я не знаю, чи зможе вона розважити вас. Сьогодні у мене такий же настрій, як у міщанина у дворянстві: я не хочу ні віршів, ні прози для свого оповідання, ніяких пишномовних, гучних слів, ніякої рими. Наївна манера викладу пасує мені найкраще, одне слово, проста розповідь буденним стилем — я шукаю в ній лише повчального змісту.

Моя невеличка історія містить кілька повчань і цим може бути для вас приємною. Вона побудована на двох прислів’ях замість одного, така зараз мода, ви це любите, а я із задоволенням дотримуватимусь загальновизнаного правила. Ви побачите в ній, як наші предки вміли підкреслити — людина потрапляє у велику скруту, коли їй подобається нічого не робити; можна повторити услід за ними: Неробство — батько всіх пороків; і вам, без сумніву, сподобається їхній спосіб переконання в тому, що слід завжди бути насторожі. Ви, звичайно, розумієте, я маю на увазі прислів’я: Обачливість — мати безпеки.

Та що зі мною, мадам! Я пишу вірші! Замість того, щоб наслідувати смаки пана Журдена, я почала римувати в манері Кіно! Я поспішаю якнайшвидше повернутися до буденного стилю, боячись одержати свою частку тієї старої ненависті, якою колись палали до цього найприємнішого з Менторів, і ще побоюючись, щоб мене не звинуватили в тому, що я розкрадаю його твори, розриваючи їх на шматки подібно до багатьох безжальних авторів усіх часів.

За епохи хрестових походів король вже не знаю якого королівства Європи вирішив рушити до Палестини на війну з невірними. Перед тим як розпочати такий тривалий похід, він дав лад справам свого королівства і довірив правління ним настільки досвідченому міністрові, що міг не турбуватися про долю своєї держави. Однак понад усе непокоїли короля його сімейні справи. Нещодавно він втратив дружину королеву; вона не залишила йому сина, проте він був щасливим батьком трьох юних королівен на виданні. Мій літопис не зберіг їхніх справжніх імен, але я знаю, що прості норови людей тих благословенних часів дозволяли давати прізвиська високопоставленим особам згідно з їхніми добрими нахилами чи недоліками. Отже, старшу королівну прозвали Безтурботною, другу Балакухою, а третю Розумницею — ці імена точно відповідали характеру трьох сестер.

Ніколи ще світ не бачив особи, недбайливішої за Безтурботну. Вона прокидалася о першій годині пополудні, до церкви її тягнули в тому ж вигляді, в якому вона встала з ліжка: зачіска в безладді, плаття розстебнуте, без пояса, частенько в різних капцях. Протягом дня цей різнобій виправляли, але ніяк не могли умовити королівну носити інше взуття, крім капців: взування викликало у неї невимовну відразу. По обіді Безтурботна бралася до свого туалету і займалася ним до вечора, а решту часу, до півночі, вона витрачала на ігри і вечерю, потім її так само довго роздягали, як перед цим одягали, і лягти спати їй вдавалося лише на світанку.

Балакуха вела інший спосіб життя: ця королівна відзначалася великою жвавістю і приділяла своїй персоні зовсім небагато часу, однак мала таке непереборне бажання поговорити, що з миті пробудження аж до сну її рот не закривався ні на хвилину. їй було відомо про всі сімейні чвари, ніжні зв’язки, залицяння не тільки свого двору, але навіть у середовищі простих міщан. Королівна знала всіх до єдиної жінок, які займалися у себе вдома сумнівними справами заради дорогих прикрас, і мала цілком точні відомості про те, яка платня у покоївки графині такої-то і дворецького маркіза такого-то. Щоб дізнатися про всі ці подробиці, вона вислуховувала свою годувальницю і кравчиню з більшим задоволенням, ніж якогось посла, а потім надокучала цими надзвичайно цікавими історіями усім підряд, починаючи з короля аж до його виїзних лакеїв, бо головним для неї було говорити, а з ким — не мало значення.

Нестримне бажання базікати сприяло виникненню ще однієї вади: не зважаючи на високий сан Балакухи, молоді придворні джигуни зухвало нашіптували їй свої солодкі побрехеньки. Вона прихильно сприймала їхні залицяння, щоб мати потім утіху відповідати, бо хоч би там що, їй просто необхідно було з ранку до вечора слухати когось або торохкотіти самій. Як і Безтурботна, Балакуха ніколи ні про що не замислювалася, не читала, її аж ніяк не обходили ні домашні клопоти, ані рукоділля. Отже, завжди перебуваючи в цілковитому неробстві, обидві сестри ніколи не примушували працювати ні свій розум, ні серце.

Молодша сестра ні в чому не була на них схожа.

І вона сама, і її думки були постійно зайняті; відзначалася разючою жвавістю і намагалася використати її найкращим чином. Королівна чудово танцювала, фала на музичних інструментах; вправно займалася рукоділлям, чим звичайно розважаються особи її статі; давала лад у домі короля і не допускала зловживань з боку челяді, бо вже в ті часи служники були не від того, аби залізти до кишені своїх хазяїв.

Та цим таланти королівни не обмежувались: вона відзначалася великою розсудливістю і таким незвичайним самовладанням, що негайно знаходила вихід з будь-якого становища. Завдяки своїй проникливості юна королівна виявила небезпечну пастку, яку один зловмисний посол приготував для її батька-короля у договорі, що його той вже збирався підписати. Щоб покарати підступність посла та його хазяїна, король змінив статтю договору, виклавши її так, як підказала дочка, і обдурив у такий спосіб самого обманщика. Юна королівна викрила також шахрайство одного з міністрів, спрямоване проти короля; послухавши порад дочки, король вчинив так, що зрада міністра обернулася проти нього самого. У багатьох інших обставинах королівна виявила свою проникливість і розум; подібних випадків було стільки, що народ назвав її Розумницею. Король любив її набагато більше за старших дочок і так покладався на її здоровий глузд, що якби у нього не було, крім неї, інших дітей, поїхав би собі, ні про що не турбуючись, але він так само побоювався за поведінку двох старших дочок, наскільки був упевнений у чеснотах Розумниці. Отже, щоб бути настільки ж спокійним щодо своєї родини, наскільки він розраховував на благоденство своїх підданців, король ужив таких заходів.

Ви так добре знаєтеся на старовині, чарівна графине, що безсумнівно сотні разів чули про чарівницьку могутність фей. Король, про якого йдеться в нашій історії, був близьким другом однієї з цих досвідчених жінок і подався до неї по допомогу. Він виклав їй причини свого занепокоєння щодо дочок.

«Я стурбований не тому, — сказав їй король, — що дві старші дочки коли-небудь у чомусь порушили свій обов’язок, але вони такі нерозсудливі, необережні і перебувають у цілковитому неробстві, що я боюся, аби за моєї відсутності вони не вплутались задля розваги в якусь безрозсудну інтригу. Що ж до Розумниці, то я цілком покладаюсь на її доброчесність, однак вчиню з нею так само, як з іншими, щоб усі вони були рівні. Ось чому, премудра феє, я прошу вас виготовити для моїх дочок три веретена, які б мали властивість ламатися, щойно їх володарки у чомусь порушать правила доброчесності».

Ця фея була однією з найдосвідченіших чарівниць тих часів, вона дала королю три зачаровані веретена, виготовлені згідно з його намірами. Однак король не обмежився цією осторогою. Він відвів королівен до надзвичайно високої вежі, що стояла у відлюдному місці. Король сказав дочкам, що наказує їм залишатися в цій вежі протягом всього часу його відсутності і забороняє будь-кого приймати. Він випровадив звідти всіх служників і служниць і, вручивши королівнам чарівні веретена, про властивість яких не забув розповісти, поцілував їх, замкнув двері вежі, забрав ключі з собою і невдовзі по тому поїхав.

Може, ви подумаєте, пані, що королівнам загрожувала голодна смерть? Зовсім ні. До одного з вікон башти потурбувалися приладнати лебідку з мотузкою, і королівни щодня прив’язували кошик, якого спускали вниз. У цей кошик для них клали провізію на день, а коли вони піднімали його, то неодмінно прибирали до кімнати й мотузку. Безтурботну й Балакуху вельми засмутив такий самітницький спосіб життя; вони невимовно нудьгували, та мусили набратися терпіння, бо з ними було жахливе веретено і пустухи боялися, що якийсь, хоч трохи легковажний вчинок може його зламати.

Розумниця ж зовсім не нудьгувала. Веретено, голка і музичні інструменти правили їй за чудову розвагу, крім того, за наказом міністра, який тимчасово керував державою, королівнам клали у кошик листи, де сповіщали про все, що відбувалося в країні та за її межами. Король дав на це свою згоду, і міністр, щоб прислужитися королівнам, з точністю виконував його наказ. Розумниця жадібно читала всі новини, які вельми її розважали, а сестри навіть не цікавилися ними, говорячи, що надто засмучені, аби займатися такими дрібницями, їм би дістати хоч колоду карт, щоб не так нудьгувати за відсутності батька.

Так невесело гаяли вони свої дні, ремствуючи на жорстоку долю, і я думаю, навіть поговорювали про те, що краще, мовляв, народитися щасливим, ніж сином короля. Вони часто марнували свій час біля вікна, щоб бачити принаймні те, що діється на волі. Одного чудового дня, коли Розумниця була зайнята у своїй кімнаті якимось гарненьким рукоділлям, її сестри, сидячи коло вікна, побачили біля підніжжя башти бідну жінку, одягнену в лахміття, яка дуже жалібно кричала їм про своє злидарство. Молитовно склавши руки, просила пустити її до вежі, кажучи, що вона нещасна іноземка, вміє робити тисячу речей і буде служити їм вірно і чесно. Спочатку королівни згадали про наказ батька нікого до вежі не пускати, та Безтурботній так остогидло самій себе обслуговувати, а Балакуха була такою засмученою через те, що нема з ким побалакати, крім сестер, і так хотіла мати співрозмовника для пересудів, що вони вирішили впустити до себе цю бідну жінку.

«Як ви вважаєте, — звернулася Балакуха до сестри, — чи поширюється заборона короля на таких людей, як ця нещасна? Я думаю, що ми можемо прийняти її без якихось неприємних наслідків».

«Робіть, як знаєте», — відповіла Безтурботна.

Балакуха, чекаючи лише на її згоду, одразу ж спустила кошик. Бідна жінка сіла у нього, і королівни підняли її за допомогою лебідки.

Коли незнайомка постала перед їхніми очима, жахливе брудне її лахміття викликало у них відразу. Вони хотіли дати їй інший одяг, але вона відказала, що перевдягнеться завтра, а зараз їй слід подумати про те, аби належним чином обслужити панночок. Коли вона скінчила мову, зі своєї кімнати вийшла Розумниця. Королівну неприємно вразила з’ява незнайомки в товаристві сестер. Вони розповіли їй, чому пустили цю жінку, і Розумниця, побачивши, що справу зроблено, приховала свою прикрість через вчинену необережність.

У цей час нова служниця сто разів обійшла вежу під приводом служби, а насправді, щоб вивчити розташування кімнат, бо, люба пані, я не знаю, чи здогадалися ви вже чи ні, але ця удавана жебрачка була такою ж небезпечною у вежі королівен, як граф Орі в тому монастирі, куди він проник під виглядом абатиси-втікачки.