Чарівні казки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Хоча привітність королевича та його постійне бажання в усьому догоджати смакам Прекрасної Слави подобались королівні, вона приховувала свою радість, нічим не виявляючи її перед ним. А от Клеранс з великим задоволенням оглянула пишність палацу, чистоту садів, захоплено відзначила чудовий смак королевича і, бажаючи уславити його, наказала, аби щоденно протягом трьох годин всі зачаровані особи могли вільно гуляти покоями прекрасного палацу, де гратиме музика, влаштовуватимуться розваги. Незрівнянний був глибоко зворушений ласкою феї, думаючи про ту втіху, яку може дістати від цього Прекрасна Слава. Але королівна відзначалася такою вередливою натурою, що ніколи не вгадаєш напевно, як слід повестися з нею, і частенько всі зусилля, які докладались до того, аби сподобатися їй, лише засмучували її. Отож вона вирішила, що королевич просить Клеранс про ці розваги, бо хоче частіше спілкуватися з зачарованими прекрасними особами в тому палаці; і хоча всі розпусні наміри були невідомі у зачарованих місцях й ніхто не відав ревнощів, Прекрасна Слава не могла стерпіти, аби королевич приділив хоч трохи уваги ще комусь, певна того, що лише вона заслуговує на його прихильність, а всі інші не варті Незрівнянного. Королевич, який дуже любив музику, ніколи не пропускав нагоди послухати її, але тому що Прекрасна Слава якось сказала, що до музики байдужа, він, не вагаючись, приніс їй і цю жертву, позбавивши себе улюбленої втіхи.

У той час, як Незрівнянний, котрому невдовзі мав виповнитися двадцять один рік, був зайнятий переважно тим, щоб догодити Прекрасній Славі, і вдосконалювався у різних видах корисної діяльності, його мати-королева з надзвичайним нетерпінням чекала на виконання обіцянок доброї феї й сподівалася, що та в перший же день по закінченні терміну поверне її дорогу дитину. Велика королева мужньо терпіла переслідування з боку своїх ворогів, ремствування народу, який волав на повен голос, що її слід відправити назад, на батьківщину, і знайти королю плодовиту дружину, бо не годиться, щоб велике королівство не мало спадкоємця через безплідність королеви. Та стійкість і надія допомогли королеві терпляче перенести всі нарікання. І вона дочекалась. Фея, побачивши, що фатальний термін здійснення погроз Лігурди вже вичерпаний, заявила королевичу: його чарівне ув’язнення завершується, настав час утішити батьків.

Незрівнянний, вважаючи себе сином феї, дуже стривожився цією новиною, збагнувши, що мусить розлучитися з Прекрасною Славою, та коли фея розкрила таємницю його народження, він виявив велику покірливість і попросив у Клеранс, як останню ласку, частіше провідувати його, особливо палко благаючи приводити з собою Прекрасну Славу. Фея ні в чому не могла відмовити королевичу, пообіцяла виконати всі його бажання, і завдяки її чаклунству королевич зник.

Водночас королева завагітніла і на велику радість короля та усіх підданих через деякий час народила сина. Оскільки цієї події ще ніколи не чекали з таким нетерпінням, народження королевича викликало загальну радість. Усі здивувалися, побачивши, що немовля більш розвинуте, ніж звичайні новонароджені, але ще більше всіх вразило, загрожуючи розкрити таємницю, те, що дитина народилася з зубами — фея забула їх зачарувати. Отже, годувальниць знаходили для нього з величезними труднощами, бо він ранив їх своїми зубами, кусаючи за груди.

Велика радість, викликана народженням королевича, завадила ретельнішому вивченню цього дива, повсюдно влаштовувалися народні й приватні свята, кожен намагався висловити свою щиру радість. Королева наполягала, щоб сина назвали Незрівнянним; вона любила його так ніжно, що ледве витримувала, коли її на кілька годин розлучали з ним для навчання. Але що далі він підростав, то більше згадував усе, чому навчився в палаці Клеранс. Королевич засвоював науки надзвичайно легко, бо знав усе це раніше. Уже в ранньому дитинстві він був вельми поштивим із прекрасною статтю, адже у нього давно виробилася звичка догоджати Прекрасній Славі, нечіткий образ якої зберігся в його пам’яті. Помітили також, що його усмішку викликає спогад про щось приємне, що він неговіркий і як для свого віку надто розсудливий. Поступово спомин про Прекрасну Славу ожив у його пам’яті. І водночас королевич ставав усе поштивішим із дамами. Королева, рідко випускаючи сина з поля зору, раділа його м’якій, спрямованій на все добре натурі.

Батько Незрівнянного помер, коли той був ще дитиною, і правління королевича почалося з перемоги в битві, здобутій його генералами, це видалося добрим передвістям. Королева не могла нести сама весь тягар управління державою, тому вибрала собі в радники відомого друїда, вельми досвідченого у державних справах, але цей вибір викликав чвари серед придворних і серйозні заворушення в усьому королівстві. Лігурда, вважаючи, що обставини сприяють посиленню смути, нашептала деяким вельможам, нібито з ними чинять несправедливо, відсторонивши від управління. Багато з них об’єдналися й взялися до зброї, отже, королева мусила покликати на допомогу всю свою обачливість і стійкість, щоб зруйнувати їхні плани.

Незрівнянний, відзначаючись більшою проникливістю, ніж його однолітки, встиг пересвідчитись у добрих намірах друїда і завжди вельми поштиво вислуховував його поради, а оскільки мав ті ж нахили, що й колись у зачарованому палаці феї, то дуже любив вояків і з великою насолодою спостерігав за їхньою муштрою. Нерідко сам віддавав команди, і хоча вже не мав свистка, за допомогою якого можна було викликати будь-яку кількість озброєних воїнів, він почав виявляти особливу турботу про тих, хто перебував у нього на службі, наказавши, щоб вони ніколи ні в чому не знали нужди. Можна напевно стверджувати: жоден державець не піклувався про свою армію так, як це робив Незрівнянний.

Королевич саме виношував великі задуми, коли зла Лігурда, що ніяк не могла второпати, яким чином королевич уник у дитинстві приготованої для нього лихої долі, зуміла спритно ввести до обслуги палацу одну зі своїх покоївок на ім'я Лихоманка, чия злостива підступність мало не вкоротила йому віку. Але попереджена про небезпеку Клеранс примчала на допомогу, вигнала покоївку й вилікувала королевича. З’ясувавши, що Прекрасна Слава є тією примхливою коханою, котрою Лігурда погрожувала королевичу, і передбачаючи труднощі, які через те чекають на нього, фея навмисне тривалий час не з’являлася, аби не виконувати своєї обіцянки частіше приводити з собою Прекрасну Славу. Проте вкрай небезпечний стан Незрівнянного змусив її поступитися. Вона звернулась до королеви:

«Ви бачили, пані, останні спроби вашого ворога зашкодити синові, їх мені вдалося відвернути, і я відповідаю перед вами за те, що Незрівнянний буде втішатися довгим життям».

Королеву дуже зворушили турботи феї, і вона, як тільки могла, висловлювала їй свою вдячність, представила синові, змальовуючи у найкращому вигляді все те, чим він був зобов’язаний їй.

Незрівнянний надзвичайно зрадів, побачивши і згадавши свою благодійницю, тієї ж миті все, чому він навчився у неї, теж спливло в його пам’яті. Він поцілував їй руку, сказав тисячу люб’язних слів, висловлюючи радість знову бачити її. І, чудово знаючи смаки фей, наказав пригостити її стравою з лісових горіхів, ситного хліба, меду й джерельної води. Його увага вельми зворушила фею. І хоча вона ніколи не сідала до столу за межами свого палацу, цього разу, щоб догодити королевичу, покуштувала його частування.

t тоді вся принадність Прекрасної Слави постала в думках Незрівнянного. Він палав бажанням спитати про неї, але не наважився, боячись, аби фея не подумала, ніби у такий спосіб докоряє їй за те, що вона не додержала свого слова. Клеранс вгадала його думки.

«Ваш стан не дозволив мені привести зараз китайську королівну; правда, я зрозуміла дещо запізно, що надто легковажно дала вам таку обіцянку. Та ба! — вела вона далі. — Ви побачите її дуже скоро, більше я нічого вам не скажу, бо нема сенсу розумувати про речі, які неможливо відвернути — таку долю приготувала для вас зла Лігурда. Та коли вже я не в змозі вберегти вас від неї, позбавте мене хоча б того, щоб своєю присутністю я підтримувала небезпечні поради і нездійсненні надії, якими пригощатиме вас королівна. Ви спілкуватиметеся з нею, бо я дала вам на те своє слово, щоразу, коли сонце, перетинаючи Зодіак, переходитиме від одного знака до іншого. Я зроблю її невидимою для всіх, крім вас, тому що боюся: побачивши її, ваші піддані можуть стати вашими суперниками, адже на світі немає людини, котра б не схилилася перед нею, побачивши хоч раз. Усе, що я спроможна зробити заради моєї любові до вас, це сховати королівну від усіх і навіяти іншим людям таке ж непереборне бажання служити вам, як відчуваєте ви, намагаючись догодити Прекрасній Славі».

Проказавши це, фея зникла, а королевич, не звертаючи уваги на докори Прекрасній Славі, загорівся бажанням побачити королівну знову. Із надзвичайним нетерпінням чекав він на той момент, коли сонце поміняє своє місцеперебування, і замість прикрості від слів Клеранс відчував приховану радість, бо лише йому буде дозволено бачити незрівнянну королівну і служити їй.

Нарешті настала така бажана зміна розташування сонця; того ж дня Прекрасна Слава з’явилася в кабінеті короля на колісниці-троні, обсипаній смарагдами і прикрашеній лавровим гіллям, запряженій дванадцятьма лебедями. Я не буду змальовувати її вбрання, бо його затьмарила незрівнянна краса королівни і сяйво очей, яке засліпило б усіх довкола, якби не було невидимим.

Спочатку королевич кинувся до її ніг і, здавалося, був у нестямі від радості, побачивши королівну. Але водночас із почуттям захоплення незвичайною красою вона викликала до себе таке шанобливе ставлення, що Незрівнянний не наважився навіть поцілувати край її сукні.

«Я дуже рада, — звернулася вона до нього, — бачити тебе на справжньому троні. Ти вже не зачарований і відчуваєш до мене ту ж прихильність, що й у палаці феї, і якщо у тебе стане чеснот служити мені на мій розсуд і жертвувати усім заради мене, можливо, незабаром настане кінець і моєму чарівному ув’язненню, тоді я зможу приєднати ще кілька корон до тієї, яку ти успадкував від своїх предків».

Ці слова, вимовлені прекрасною особою, справили велике враження на закоханого, але Прекрасна Слава до того ж говорила з таким чарівним виглядом і таким милостивим тоном, що нема чого дивуватися, як глибоко був зворушений юний королевич. Він обіцяв їй вічну вірність і тисячу разів запевнив, що подолає будь-які перепони заради того, аби вона завжди поважала його.

Прекрасна Слава не наважувалась затягувати свій візит, боячись бути покараною за спізнення якоюсь важкою роботою, але обіцяла королевичу скористатися дозволом феї і приходити до нього раз на місяць. Незрівнянний, невимовно щасливий бачити свою кохану, з усією можливою поштивістю намагався довести їй, що вона вільно могла б затриматись ще на кілька хвилин, але королівна була невблаганною і відв’язала лебедів, які в одну мить помчали її вдалину. Король переживав від’їзд феї вельми болісно, але був таким слухняним щодо наказів Прекрасної Слави, що не насмілився навіть нарікати на свою долю. Її візит приніс йому величезну радість й незмірну бадьорість. Увесь двір помітив цю переміну, яка супроводжувалася безліччю свят і розваг, влаштованих королевичем на честь прекрасних дам, бо, захоплений думками про кохання, він вважав тепер своїм обов’язком шанувати всю чарівну стать.

Непомітно сонце перейшло від одного знака до другого, і принцеса знову прибула до кабінету короля.

«Настала пора, — сказала вона, — відмовитись від розваг, не вельми достойних королевича на ймення Незрівнянний, відданого Прекрасній Славі. До цього часу ти не здійснив нічого, гідного свого імені, і якби я не знала твого великого серця, а судила про нього із твоїх вчинків, мені було б важко повірити в те, що ти хочеш служити мені, як обіцяв. Для Прекрасної Слави не досить однієї корони, я хочу, щоб вона була увінчана лавровим вінком. Придворні запевняють тебе, що ти люб’язний, молодий і гожий, дами дивляться на тебе як на героя, коли ти муштруєш солдатів на мирних полях; мені ж потрібні жертви в крові і лаврах, одне слово, згадай, що ти народжений для Прекрасної Слави».

За цими словами вона відв’язала лебедів, не чекаючи відповіді королевича; йому прикро було вислуховувати незаслужені докори, бо надзвичайна молодість і пошана до друїда, який завжди допомагав йому своїми порадами керувати державою, не дозволяли йому слідувати пориванням юнацької відваги. Однак цей дошкульний докір не міг не зачепити його гордості і породив у голові королевича великі задуми, здійснення яких, як він сподівався, могло сподобатись Прекрасній Славі. Її візити дедалі більше запалювали королевича, і він намагався усіма можливими засобами стати гідним королівни, бо відзначався надзвичайною поштивістю, люб'язністю, щедрістю і понад усе шанував чесність.

Позаяк на той час мудрий друїд помер, Незрівнянний вирішив сам керувати своєю державою і займатися справами, але, боячись, щоб королівна не витлумачила погано його мирний настрій, він розповів їй про своє становище і необхідність цілком присвятити себе державним турботам перед тим, як розпочати війну з чужою країною. У нього немає більше чарівної палички, щоб викликати озброєних солдатів, отже, він потребує великих коштів для здійснення задуманих військових походів.

Прекрасна Слава погодилася з його міркуваннями і навіть сказала, що це вірний шлях до того, аби стати гідним правителем. Незрівнянному більше нічого й не треба було. Він віддав усі свої сили державним справам і почав поступово втілювати в життя все те, чому навчився у феї. Його старанність і ретельність, його дивовижна розважливість вельми всіх дивували, і завдяки невпинним турботам королевичу вдалося за досить короткий строк навести лад у складному господарстві країни й відчутно збагатити її.

Прекрасна Слава, належно поцінувавши виконану молодим королем тяжку роботу, зрозуміла, що він здатний на будь-які великі звершення, і почала ставитися до нього люб’язніше, ніж будь-коли раніше; її схвальні слова зачарували королевича і подвоїли його запал. Незабаром Незрівнянний очолив могутню армію й захопив чимало важливих міст супротивника, незважаючи на його відчайдушний опір.

А Прекрасна Слава, ніколи не беручи під сумнів відвагу королевича, здавалося, була не дуже задоволена його першою кампанією і заявила під час одного з візитів, мовляв, нема нічого дивного в тому, що войовничий король із прекрасним військом за теплої пори року завоював ворожі міста, але королевичу на ймення Незрівнянний слід розпочинати військові походи в чужі землі в розпал зими, в мороз, серед снігів і криги, не чекаючи збору всіх своїх військ. Ці жорстокі слова аніскільки не приголомшили королевича, бо для нього не було нічого неможливого, коли йшлося про повагу коханої. Через деякий час у розпал зими він вирушив у похід із невеликим військом і атакував, незважаючи на сніг і кригу, велику провінцію з багатьма добре укріпленими містами, які, врешті-решт, доклавши неймовірних зусиль і після визначних героїчних подвигів підкорив своїй владі.

Тоді Прекрасна Слава, чутлива до подібних ознак доблесті, вперше дозволила йому поцілувати поділ своєї сукні.

Натхнений цим виявом прихильності, Незрівнянний знову підняв війська з наміром рушити найближчим часом у похід і завоювати декілька нових провінцій, коли Прекрасна Слава, у черговий раз прибувши до кабінету короля, сказала йому таке:

«Я задоволена твоєю сміливістю і звільняю тебе від облоги міст, які ти міг би завоювати. Я навіть певна того, що не знайдеться такої твердині, яка могла б перед тобою встояти, особливо в той час, коли у твоїх ворогів нема гідної армії для захисту. Такі подвиги нічого для мене не важать, я не люблю легких перемог, і якщо ти хочеш зробити мені приємність, то трохи погамуєш свій благородний запал і зачекаєш, поки твої вороги, оговтавшись від потрясіння, будуть спроможні протиставити тобі рівні за потугою сили».