Чарівні казки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«Мене так вразило, — мовив він, — те, що я побачив на цьому березі, що я не можу висловити свого захоплення. Чи може бути, — вів він далі, — щоб у вас, богині краси, не було храмів на усій землі? Які чари ховають вас від смертних?»

«Я зовсім не богиня, — відказала Чарівлива, трохи почервонівши, — а лише нещасна королівна, вивезена з володінь мого батька короля, щоб уникнути сама не знаю якого лиха, напророченого мені тоді, коли я з’явилася на світ».

«Як на мене, вас треба боятися більше, ніж фатального впливу планет на вашу прекрасну долю, така довершена краса мусить перемогти будь-які незгоди. Я відчуваю, що її могутність безмежна, — додав він, зітхаючи, — бо вона в одну мить здобула перемогу над серцем, що, як я думав, назавжди залишиться байдужим. На жаль, люба пані, — провадив він, не даючи їй змоги відповісти, — я змушений залишити цю чарівну місцину, де я побачив вас і назавжди втратив спокій. Незабаром я повернуся сюди, якщо бог кохання буде до мене прихильним».

З тими словами юнак повернувся до своєї альтанки і швидко зник з очей.

Ця пригода так приголомшила і засмутила королевича Арістона, що спочатку він навіть втратив мову: адже через такий же дивний, як і непередбачений, випадок у нього з’явився суперник, і цей суперник видався йому аж надто привабливим. До того ж він, здається, побачив у прекрасних очах королівни, коли та слухала незнайомця, ту саму млість, якої він так палко, але марно домагався. Охоплений відчаєм, якого він усе ж таки не наважувався виказати, королевич відвів Чарівливу до палацу, де вона провела частину ночі у спогадах про цю приємну подію. Обставини тієї зустрічі на прохання королівни безліч разів переповіли придворні німфи, ніби сама вона не була при цьому присутня.

Тим часом королевич Арістон попрямував за порадою до всезнаючої феї, сподіваючись знайти який-небудь таємний засіб, щоб заспокоїти нестерпний біль свого серця, але вона не мала ліків від ревнощів, і кажуть, до цього часу їх так і не знайшли. Королевич і фея почали чаклувати з подвоєною силою, щоб перешкодити поверненню на острів такого небезпечного для їхніх намірів незнайомця, який видався їм чаклуном. Вони оточили скелю жахливими чудовиськами, і ті захопили більшу частину моря. їхня лють, підсилена чаклунським впливом, давала Арістону і феї цілковиту певність у тому, що ніхто не зможе відняти в них прекрасну королівну, адже вони так палко бажали будь-що утримати її біля себе. А Чарівлива ще дужче відчула принадність прекрасного незнайомця, засмучена перешкодами, які поставили на його шляху фея з небожем. Вона вирішила помститися за це принцу Арістону своєю ненавистю — найстрашнішою для того карою. Принц був невтішний, бо накликав на себе ненависть королівни своєю пристрастю, котра, як він вважав, мала розбудити протилежні почуття.

Королівна потай страждала, бо думала, що незнайомець забув про неї. їй здавалося: кохання давно вже повинно було примусити його дотримати своєї обіцянки і повернутися. Та інколи вона сама не бажала його повернення, згадуючи перепони, якими фея і Арістон перекрили доступ до острова. Одного дня, поринувши в ці суперечливі міркування, вона гуляла на самоті на березі моря, бо Арістон не наважувався більше ходити за нею, як раніше (королівна відмовлялася навіть дивитися на розваги, якими її звичайно звеселяли), і дісталася того самого місця, яке так добре запам’ятала після появи незнайомця. Раптом вона побачила на морському просторі невимовної краси дерево, що пливло до скелі. Його колір, той самий, що й миртової альтанки незнайомця, спочатку її звеселив.

Дерево наближалося, і чудовиська хотіли заступити йому шлях, та враз легенький вітерець, поворушивши його гілля, скинув кілька листочків прямісінько на жахливих потвор, і ті одразу ж відступили перед такою легкою зброєю. Більше того, вони вишикувалися круг дерева, немов висловлюючи цим свою пошану. Дерево наблизилося до скелі, не зустрівши на своєму шляху інших перепон, і розкрилося. Усередині на маленькому троні із зелені сидів прекрасний незнайомець. Побачивши Чарівливу, він швидко звівся на ноги і почав розмовляти з нею так розумно й палко, що, розповівши йому в кількох словах про своє життя, вона не змогла приховати, як зворушило її його повернення, і утаїти свою ніжність.

«Але, — додала вона, — чи справедливо, що ви дізналися про мої почуття ще до того, як я довідалася принаймні про ім’я людини, яка їх викликала?»

«Я не мав наміру приховувати від вас своє походження, — відповів чарівний незнайомець, — та, перебуваючи поряд із вами, можна говорити лише про вас. Однак, якщо ви того бажаєте, я підкоряюся і хочу повідомити, що звуть мене Листяним королевичем, я син Весни і морського князя, родича Амфітріти; це дозволяє мені поширювати свою владу на море. Моя імперія охоплює всі куточки землі, де визнають весну, але живу я майже завжди на благодатному острові, де вічно панує та чарівна пора року, яку дарує моя мати. Повітря там завжди чисте, луки вкриті квітами, сонце ніколи не обпікає своїм палючим промінням, воно наближається до острова лише для того, щоб освітити його. Ночей там не буває ніколи, тому його називають островом Ясного дня. Острів населяє народ настільки х люб’язний, наскільки м’який його клімат. Це одне з тих місць, де я пропоную вам приємно і спокійно царювати і де ви будете володаркою мого серця і всього іншого. Але для цього, прекрасна королівно, — вів далі королевич, — потрібно погодитися на те, щоб залишити цю скелю, де ви перебуваєте у справжньому рабстві, хоч як би вас тут вшановували, аби пом’якшити його».

Чарівлива не могла зважитись на негайний від’їзд разом із Листяним королевичем, незважаючи на страх перед чаклунством феї і веління серця. Вона сподівалася, що вперта відмова охолодить кохання Арістона, і тоді фея поверне доньку батькові, у якого Листяний королевич зможе просити її руки.

«Але я хотіла б, принаймні, — сказала королівна, — мати можливість повідомити вам про те, що відбувається на цьому острові, хоча й не знаю, як це здійснити, бо тут все викликає у мене підозру».

«У такому випадку, — відповів Листяний королевич, — я залишаю з вами підданців мого друга. Вони завжди будуть поруч із вами й допоможуть повідомити мені ваші новини. Лише пам’ятайте, прекрасна королівно, про те нетерпіння, з яким я чекатиму на них».

За цим королевич наблизився до свого дерева й доторкнувся до його листя: звідти вилетіли два найгарніших у світі метелики — один вогненно-білий, другий жовтаво-сірий. Королівна захоплено роздивлялася їх, а Листяний королевич сказав їй з усмішкою:

«Бачу, що вас здивував вигляд повірників, яких я залишаю тут. Але ці метелики не тільки те, що ви бачите: вони самі розкриють свою таємницю, коли дозволите їм розмовляти з вами».

Тут Чарівлива помітила вдалині кількох німф, які розшукували її на цьому відлюдді. Вона попросила Листяного королевича якнайшвидше їхати звідси. Він підкорився, незважаючи на нескінченну тугу розставання. Та все ж його помітили і попередили фею й Арістона про повернення незнайомця на острів. Одразу ж, намагаючись позбавити прекрасну королівну засобів і навіть надії знову побачитися з ним, її охоронці спорудили на верхівці скелі башту, щоб надалі почуватися в повній безпеці. їх неприємно вразило те, що сталося з чудовиськами, тому, не покладаючись більше на звичайне чаклування, вони зробили башту і скелю невидимими для будь-кого, хто їх шукатиме.

Таке жорстоке ув’язнення кинуло Чарівливу в розпач, бо королевич Арістон не приховував від неї, що зробив усе невидимим. Він навіть намагався зобразити перед нею таке піклування, як вияв своєї ніжності, але ненависть і презирство Чарівливої до нього зростали з кожним днем, і вже королевич не наважувався з’являтися їй на очі. Проте метелики ніколи не залишали її, і їхній вигляд завжди тішив принцесу, адже вони були подаровані Листяним королевичем.

Одного дня, коли вона сумувала більше, аніж звично, сидячи в задумі на терасі на самому верхів’ї башти, метелик вогненного кольору сів на одну з ваз із квітами, що прикрашали балюстраду, й несподівано звернувся до королівни:

«Чому ви не посилаєте мене попередити Листяного королевича? Він неодмінно примчить на допомогу».

Чарівлива спочатку була так вражена, почувши, як метелик заговорив, хоча коханий і підготував її до такої несподіванки, що деякий час сиділа мовчки. Однак ім’я Листяного королевича допомогло розвіяти подив.

«Я так здивувалася, — звернулась вона до метелика, — почувши ваш голос, що не змогла одразу вам відповісти. Бачу, що ви в змозі попередити Листяного королевича про моє нещастя, але він безсилий щось зробити для мого порятунку, і це лише завдасть йому прикрощів. Він не зможе знайти мене в цьому місці, яке жорстокість моїх ворогів так передбачливо зробила невидимим».

«Воно не таке вже невидиме, як ви вважаєте, — озвався жовтий метелик, підлетівши до королівни, щоб приєднатися до розмови, — я оглянув вашу в’язницю, облетів її і навіть плавав поблизу: вона зникає з очей, коли дивишся на неї з моря, але перестає бути невидимою, якщо піднятися в повітря. Фея, звісно, не вважає цей шлях доступним, якщо не подбала захистити його подібно підступам з моря. Ось та порада, яку я хотів дати вам, коли мій брат порушив мовчання, яке ми зберігали до цього часу».

Така приємна новина вдихнула в серце королівни надію.

«Чи можливо, — мовила вона, — щоб Арістон чогось не передбачив, аби вдовольнити жорстокість свого кохання? Мабуть, його влада і могутність феї поширюються на море і на землю, але не на ефір. Саме це не дозволило королевичу і феї зробити башту й скелю невидимими з неба. Але, — додала Чарівлива, трохи подумавши, — чи зможе Листяний королевич допомогти мені з повітря?»

«Ні, пані, — відповів метелик вогненного кольору, — там він безсилий, і ваша в’язниця залишиться для нього невидимою, хоча він і напівбог, як для звичайної людини, проте…»

«Отже, королевич буде таким же нещасним, як і я, — перебила його засмучена Чарівлива, проливаючи сльози, які лише прикрашали її і невимовно зворушили обох метеликів. — Я відчуваю, що поневіряння Листяного королевича принесуть мені більше горя, ніж мої власні. Що ж мені робити?» — запитала вона у відчаї.

«Не зволікаючи, послати мене до Листяного королевича! — вигукнув метелик вогненного кольору. — Я повідомлю його про ваші поневіряння, і він примчить вам на допомогу, хоча його могутність і не поширюється на небо. Один його друг, теж королевич, має необмежену владу і перебуває в повному розпорядженні Листяного королевича. Про це вам зможе розповісти за моєї відсутності мій брат, який залишиться з вами. Прощавайте, прекрасна королівно! — сказав метелик, злітаючи над балюстрадою. — Ні про що більше не турбуйтеся і покладіться на мою моторність».

З тими словами він зник у небі, а королівну охопило те сильне і приємне почуття радості, яке дарує лише надія на швидке побачення з коханим.

Вона повернулася до своєї кімнати; жовтий метелик полетів за нею. Королівна палала нетерпінням дізнатися, яку саме допомогу, необхідну для їхнього щастя, може надати її коханому його друг, і, аби скоріше вдовольнити свою цікавість, попросила жовтого метелика розповісти про все, що могло б підтримати і зміцнити її надію. Вона посадила метелика до маленького кошика з квітами, який поставила на стіл поряд із собою, і метелик, вважаючи для себе справою честі догодити королівні, почав свою розповідь.

«Недалеко від острова Ясного дня, де царює Листяний королевич, є острів трохи менший, проте такий само чарівний! Його земля завжди вкрита квітами: подейкують, що це люб’язний подарунок Флори нашому краю для увічнення пам’яті про ті щасливі дні, коли вона приходила сюди на побачення із Зефіром. Адже вважають, що саме на нашому острові вони зустрічалися в ті прадавні часи, коли їхнє кохання лише зароджувалося і ще зберігалося в таємниці. Він називається островом Метеликів. Вигляд його мешканців відрізняється від мого — це чарівні крилаті чоловічки, надзвичайно люб’язні, завжди закохані і такі легковажні, що люблять одне й те саме не більше одного дня. У ті часи, коли на землі панував золотий вік, Амур, вважаючи, що всі серця завжди зберігатимуть ніжність і вірність, побоювався того, що властива нам легкість пересування в повітрі дозволить передати іншим смертним приємну науку непостійності в коханні. А бог Кохання вважає її гріхом, здатним назавжди зруйнувати благоденство своєї імперії. Щоб заборонити нам будь-які зносини з навколишнім світом, він прибув на наш острів і доторкнувся до його землі своєю стрілою. Потім, піднявшись на блискучу хмаринку, яка принесла його сюди, він звернувся до острів’ян з такими словами: