Чарівні казки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

КОРОЛЕВА ФЕЙ

Жив собі король на ім’я Пінгвін; без сумніву, найкращий король на землі, якому не треба було нічого, крім любові і простоти (стверджують, що він навіть, сякався в рукав свого камзола), до того ж наш достойник зовсім не поспішав одружуватись, але, оскільки рід Пінгвінів був дуже старовинним, — народ прагнув бачити його продовження. Обговорювались всілякі варіанти шлюбу, однак щоразу виникали нездоланні перепони. Одна із сусідніх королівен на ім’я Уррака мала вельми підходящі для короля Пінгвіна володіння, проте Уррака завжди висловлювала відразу до заміжжя й залишалась цілком байдужою до женихання багатьох вельмож і особливо графа д’Уржель, який з усіх сил намагався завоювати її прихильність.

Всепоглинаючою пристрастю королівни була астрологія, і Уррака зважилась на заміжжя лише тоді, коли дізналася з допомогою зірок, що стане матір’ю доньки дивовижної краси і доброчесності, котра здійснить безліч гарних справ, не маючи іншої турботи, крім винагороди скривджених. Це примусило Урраку уважно вивчати пропозиції, що надходили до неї звідусіль. Її годувальниця часто намагалася схилити королівну до шлюбу з графом д’Уржель, який своєю щедрістю зробив жадібну жінку захисницею своїх інтересів, але Уррака, схожа натурою на більшість жінок, чутливих лише до високого становища у світі, воліла бути королевою, а не графинею д’Уржель.

Короля Пінгвіна сповістили про сприятливі настрої королівни, і він направив послів з дорученням одружитися з нею і водночас надіслав королівні золотий пояс, пакунок шпильок, маленький ножик і ножиці — звичайні для того часу весільні дарунки. Невдовзі шлюб було взято, відбулась весільна церемонія. Нова королева вважала, що чоловік приїде за нею сам і погостює деякий час в її володіннях перед тим, як повезе до свого королівства. Але король Пінгвін мав іншу думку, він запропонував, щоб королева приїхала до нього сама. Горда Уррака не послухала суворого наказу, а зла годувальниця, не отримавши від Пінгвінів ніякого подарунку, всіляко заохочувала впертість своєї господині, отож така ситуація тривала понад рік.

Граф д’Уржель, який завжди мав можливість бачити Урраку, хоча сама вона про це і не здогадувалася, давно кохав свою горду сусідку, він і далі щедро обдаровував годувальницю, щоб знати про настрої і найнезначніші заняття коханої. Гордий характер королівни не залишав графу ніякої надії, але кохання не дозволяло йому відступати, й він сподівався успішно здійснити свої наміри завдяки жадібності хитрої годувальниці. Хоча в ті часи натури були далеко не такими зіпсованими, як в наші дні, кохання завжди відзначалося кмітливістю й винахідливістю; воно і підказало графу нечувану хитрість: умовити годувальницю привести його до королеви під виглядом короля Пінгвіна, який нібито прибув побачитись із нею інкогніто. Цей задум видався йому тим більш легко здійсненним, що королева ніколи не бачила свого чоловіка. Він виклав свій план годувальниці, разом із капелюшком, повним золотих пінгвінів, які були на той час великою дивовижею.

Засліплена дорогим подарунком, годувальниця пообіцяла виконати все, про що він просив, і вони домовились: граф вирядить одного із своїх пажів у ліврею короля Пінгвіна, паж піднесе королеві гірлянду з квітів і скаже, що оскільки обставини не дозволили королю побачитися з дружиною відкрито, як належить монарху, він побажав зустрітися з нею таємно й послав служника спитати на це її дозволу. План вдався повністю. Годувальниця невпинно вихваляла перед Урракою гречність короля Пінгвіна, так що бідолашна королева зрештою завагітніла і через дев’ять місяців народила прекрасну королівну. І оскільки після цього не одержувала більше ніякої звістки від короля Пінгвіна, то послала до нього гінця з повідомленням про народження дочки. Дізнавшись про цю новину, король Пінгвін страшенно розлютився й хотів стратити посланця, але проти виступила королівська рада й відправила гінця назад із вельми образливим для честі королеви листом.

Але оскільки рід Пінгвінів був дуже старовинний і мав девіз: краще смерть, ніж неслава, то весь королівський дім глибоко вразила така образа. Особливо ж не міг заспокоїтись сам король, він погрожував заморити себе голодом (о, брутальний вік, коли чоловіки, менш люб’язні, ніж наші сучасники, відзначались такою простодушністю, що карали самі себе за гріхи своїх жінок!).

Однак повернемось до короля Пінгвіна, який мало не збожеволів, коли, прогулюючись одного чудового дня вздовж садової алеї, почув звідкілясь підступний голос: «Ку-ку, роги несу». На той час то була найстрашніша образа для одруженого чоловіка. Розлючений король викликав сторожу й наказав схопити й розірвати зухвальця на шматки, але той голос не змовкав, а ловити було нікого: королю доповіли, що це лише птах у гущавині так кричить. Проте короля ця звістка не заспокоїла, а ще більше розлютила, і він весь час скаржився, що про його нещастя вже базікають усі навкруги, аж до птахів. У своїй люті король наказав винищити всіх птахів свого королівства, а оскільки його помста не вдовольнилася цією жорстокістю, він побажав також, щоб птахів вживали як страву. Придворні покірно почали їсти птахів, і ті видалися їм такими смачними, що з того часу так і повелося, хоча раніше людина, яка вживала птахів, викликала загальний осуд. Що ж до короля — то насолода, яку він одержував від здійснення своєї помсти, вельми похитнула його рішимість померти з голоду.

Тоді як король Пінгвін винищував безневинних птахів, королева, чекаючи на повернення гінця, сама годувала маленьку дочку, остерігаючись, що та з молоком простої годувальниці може перейняти також і погані нахили простолюду. У ті часи феї завжди втручалися в людські справи і долі, й королева попросила фею на ім’я Белсунсіна, яка жила в Піренеях і підтримувала з нею дружні стосунки, стати хрещеною матір’ю маленької королівни. Задоволена великою честю, фея нагородила дівчинку винятковими чеснотами й назвала Меридіаною. Королева влаштувала на честь феї чудове свято, яке тривало б багато днів, коли б не повернення гінця з образливим листом короля Пінгвіна.

Ні про що не здогадуючись, нещасна королева мало не вмерла, коли дізналася, що король Пінгвін відмовляється від дитини й висловлює до неї величезну зневагу. У відчаї вона не знайшла кращого виходу, ніж скликати раду, перед якою виклала все так, як воно було насправді, запевняючи, що годувальниця — вірний свідок усього, що сталося; підсумовуючи, королева просила захисту від зневаги короля Пінгвіна. Рада одностайно прийняла рішення оголосити йому війну. Хоча володіння й сила Пінгвіна були могутнішими, ніж можливості королеви Урраки, її піддані настільки вірили у підступність короля і невинність королеви, що заприсяглися поставити на карту своє благополуччя і навіть життя, аби відплатити за вчинену образу. Королю Пінгвіну оголосили війну і зібрали військо, серйозно готуючись до майбутньої битви.

Ця незвичайна подія була в усіх на устах; ті, хто знав простоту короля Пінгвіна і малий його інтерес до дам, схилялись до думки, що дитина не його, вважаючи короля не здатним на подібну подорож і залицяння в такий спосіб. У королеви ж була слава найдоброчеснішої жінки на землі, і що більше міркували над її вчинками, то менше знаходили причин не вірити їй. Багато сусідніх монархів намагалися помирити подружжя, але Пінгвіни, вельми вимогливі у питаннях честі, відхилили всі пропозиції визнати дитину, а королева, вважаючи, що з нею поглумилися під приводом шлюбу, воліла загинути разом з усіма своїми підданими, якщо король Пінгвін не визнає своєї провини і не попросить пробачення за свою підступність.

Граф д’Уржель перебував серед тих, хто особливо побивався, аби владнати справу полюбовно, а оскільки все ще кохав королеву й не дуже потерпав за Пінгвінів, не бажаючи до того ж, щоб проливалася кров багатьох народів, то запропонував розв’язати суперечку в особистому двобої, зголосившись захищати честь королеви як її лицар. Ну, а через те, що король Пінгвін на це не погоджувався, його брат, королевич Іноходець, який відзначався відвагою, гідною давніх Пінгвінів, попросив Асамблею свого королівства дозволити йому поєдинок із графом д’Уржель, оскільки йшлося про загрозу втрати королівства. Асамблея охоче дозволила йому взяти участь у двобої.

У призначений день озброєний до зубів королевич попрямував до столиці королівства Урраки, де зустрів графа д’Уржель, той усім своїм виглядом показував, що глибоко зневажає супротивника, як не гідного своєї великої доблесті. Двобій відбувався в присутності королеви та її ради, і чи то королевич Іноходець виявився спритнішим за графа д’Уржель, а може, тому, що завжди перемагає істина, він звалив графа смертельним ударом списа. Коли до графа підбігли судді, він заявив їм перед лицем смерті, що обманув королеву за допомогою годувальниці. Негідну жінку схопили, і в неї не вистачило зухвалості заперечувати те, в чому зізнався повержений граф.

Дізнавшись про таємницю, яка, попри всі добрі наміри, виставляла її у непривабливому світлі, бідолашна королева, мабуть, померла б з горя, якби за порадою Белсунсіни не поборола свій відчай заради любові до Меридіани. Вона наказала віддати годувальницю на розправу королевичу Іноходцю й повернула йому також золотий пояс, шпильки, маленький ножик і ножиці, подаровані їй королем Пінгвіном. Королевич Іноходець поїхав переможцем і був прийнятий у володіннях свого брата з невимовною радістю. Годувальницю посадили до залізної клітки, довго возили вулицями, а потім кинули в море. Король Пінгвін, який відмовився прийняти виклик графа д’Уржель, був острижений і ув’язнений, а королевич Іноходець піднявся на престол.

Соромлячись свого нещастя і не насмілюючись показатись на очі своїм підданим, Уррака усамітнилась зі своєю дорогою дочкою і феєю Белсунсіною в Піренеях, на вершині найвищої гори, названої Південним піком. Вона присвятила себе тому, щоб добре виховати Меридіану, викликати у неї презирство до чоловіків і передати всі свої знання з астрології. Юна особа з кожним днем ставала все приємнішою і відзначалася набагато гострішим розумом і розсудливістю, ніж звичайно діти в її віці. Белсунсіна любила її так само ніжно, як і рідна мати; і та, і та навчали її, Уррака — своєї науки, а фея секретам надприродного. Королівна пам’ятала почуте хоча б один раз й відзначалася такою м’якою натурою, що без найменшого заперечення виконувала все, чого від неї вимагали.

Надзвичайна краса Меридіани, слухняність, постійні успіхи в науках і вивченні секретів чарування дуже втішали її сумну матінку. Але щастя триває в людському житті недовго, й інша фея на ім’я Барбаста, заздрячи красі й незвичайним талантам юної королівни, таємно викрала Меридіану і, побоюючись, щоб Белсунсіна не знайшла її схованки, спалила на своєму шляху ялівець, а потім зачинила королівну в надзвичайно високій вежі замку По, розташованому біля підніжжя Піренеїв. Фея доручила їй набирати воду з дуже глибокої криниці й носити решетом, піднімаючись п’ятьмастами сходинками аж на верхівку башти в невеликий сад, і поливати його.

Королева Уррака, і так пригнічена своїми незгодами, не змогла пережити втрати дорогої дочки й невдовзі померла.

Тим часом Меридіана, зовсім не скаржачись на тяжку роботу, виконувала її вельми успішно, вміло допомагаючи собі чаклунськими секретами, яким навчила її Белсунсіна, а Барбаста про це не здогадувалась. Щоразу, коли зла фея з’являлася перед Меридіаною, королівна зустрічала її надзвичайно привітно, благаючи дати ще якесь доручення, і запевняла, що згодна виконувати найтяжчу роботу, аби догодити найдобрішій феї.

Здивована терпінням королівни, Барбаста щодня вишукувала для неї нові, все складніші завдання, як, наприклад, збирати по зернині міру проса, загрожуючи жахливими муками, якщо Меридіана не дорахується хоч одного зернятка. Королівна завжди справлялася з будь-якою роботою, не забуваючи при цьому дякувати феї за її ласку.

Переможена слухняністю Меридіани, зла фея втомилася дошкуляти їй тяжкими завданнями і, завітавши якось до Белсунсіни, яку знайшла у вельми пригніченому стані, спитала про причину такого смутку. Добра фея, не криючись, повідала їй про своє горе, вихваляючи до небес красу, характер і чудові таланти Меридіани, й залилася сльозами, розповідаючи про це. Барбаста, яка і сама вже впевнилась у перевагах королівни, розчулилась, уздрівши сльози подруги, й пообіцяла привести її на Південний пік за умови, що Белсунсіна примусить чарівну королівну любити і її.

Добра фея пообіцяла виконати все, що просила Барбаста. Вже наступного дня зла фея прибула на Південний пік у супроводі королівни, і Белсунсіна мало не вмерла від радості, побачивши милу дівчину. Вона намагалася розрадити Меридіану в тяжкому горі, викликаному смертю матері; обидві феї, ніжно обійнявши королівну, пообіцяли замінити їй матінку і не приховувати від неї жодного із своїх секретів. Чаклунки одразу ж подарували їй перстень, який захищає від усіляких підступів заздрісних фей.

Довго ще оплакувала Меридіана свою дорогу матінку і згодом побудувала для неї на вершині гори мавзолей. Ця втрата змусила королівну замислитись над нещасною долею смертних, яким загрожує безліч небезпек і лихих пригод, бо навіть великі світу цього не можуть уникнути фатального перебігу змін у своїй долі; тоді вона остаточно зміцніла на думці, яку так часто навіювала їй мати-королева: вести доброчесне життя, відмовитись від спілкування, з людьми і, користуючись прихильністю фей, докласти всіх зусиль до вивчення планет. Перейнята цими думками, вона Ще дужче прихилилася до Белсунсіни, яка вчила її всьому тому, що знала сама.

Барбаста тепер любила королівну не менше, ніж її подруга, і теж розкрила їй свої секрети. Меридіана відвідувала зібрання фей, де всі добре ставились до неї, оскільки переконались — вона посвячена в таємниці чаклунства й цілком відчужена від мирського життя. Отже, феї вирішили прийняти її до свого товариства. Меридіану зворушила подібна честь, однак, коли під час церемонії їй запропонували прибрати подобу дракона, аби мати дар ілюзії, вона відмовилась, не маючи бажання когось вводити в оману.

Ставши феєю, Меридіана думала тільки про те, як скористатися знаннями чаклунства, щоб допомогти пригніченим людям. Своїм житлом вона обрала печеру біля підніжжя Піренеїв, прикрасила її безліччю довершених статуй — те помешкання й до цього часу називають Печерою Меридіани. Вона побувала у всіх частинах світу під приводом відвідин фей, своїх подруг, яким підносила багаті дарунки, але насправді пустилася в мандри для того, щоб дізнатися про життя усіх народів світу. Із прикрістю молода фея побачила: усюди злостивість, невірність, безсилля, лукавство, і нема жодної людини, яка була б цілком щаслива і не бажала більше нічого на світі. Це викликало у Меридіани велике співчуття до людських бід і зміцнило намір завжди допомагати нещасним.

Під час своєї подорожі Меридіана ніколи не пропускала нагоди зробити добро. В Індії, у феї Мальмек, королівна помітила в палаці дівчину дивовижної краси, яка мусила готувати підстилку для п’ятдесяти верблюдів. Здогадуючись, що тут криється щось незвичайне, Меридіана спитала у дівчини, хто вона. Красуня зізналася — є дочкою короля Мономотапи, а мачуха, бажаючи помститися за те, що королівна не захотіла вийти заміж за одного з її братів, попросила фею Мальмек викрасти її. Фея зачарувала королівну на триста років, з яких минуло лише двісті; сказавши це, дівчина розплакалась і попросила Меридіану не відволікати від роботи, бо коли не закінчить своєчасно, чотири старі наглядачки поб’ють її: від першої вона дістане п’ятдесят ударів палицею по п’ятах, від другої — стільки ж по плечах, від двох інших по двадцять п’ять по животу і сідниці. Жахнувшись від такої жорстокості, Меридіана вдарила чарівною паличкою по каменю, тієї ж миті в стійлі верблюдів з’явилися нові підстилки. Прекрасна індуска, вражена таким дивом, вирішила, що Меридіана — велике божество, і умиваючись сльозами, благала фею зглянутись над нею. Меридіана заспокоїла її і обіцяла допомогти. Поговорила про неї з Мальмек і вельми наполегливо просила змилуватись над нещасною, на що фея погодилась. Меридіана поспішила до королівни й повідомила, підносячи тій біле плаття, що за годину вона опиниться у кімнаті, звідки була викрадена, в тому ж вбранні і такою ж юною й прекрасною, як і двісті літ тому. І справді, королівна потрапила до палацу свого батька, але оскільки за такий тривалий час багато чого змінилося і королівство перейшло до іншого роду, ніхто її не впізнав.

Король, який мав багато своїх дітей, дуже здивувався, побачивши королівну; усі захоплювалися її вродою, але оскільки йшлося про передачу їй королівства, ніхто не наважувався підтримати дівчину. Вивчивши архіви, виявили: справді королівна була викрадена феями, але хто може довести, що саме її повернули через двісті років? Одне слово, король не побажав заглиблюватися в суть справи, бо міг позбутися всього.

Але всі народи люблять новизну, і жителі Мономотапи згоряли від нетерпіння побачити таку незвичайну особу. Радники короля застерегли його: слід остерігатися можливого повстання на підтримку королівни, отже, щоб мати спокій і забезпечити корону своїм дітям, політичні інтереси вимагають стратити її.

Інші, менш жорстокі, підказували: прекрасну королівну слід віддати заміж за старшого королевича, але жадібний король чекав прибутку від одруження сина, тому відхилив другу пропозицію й вирішив звести зі світу королівну, звинувативши в тому, що вона нібито сіє в народі смуту.

Королівну схопили, і поки вершили над нею суд, старший син короля, зачарований її красою, заявив батькові: якщо стратять королівну, то він кинеться у те ж саме багаття, яке розкладуть для неї. Короля дуже образила заява сина, але це лиш прискорило приготування до страти.

Однак фея Меридіана, вгадуючи перебіг подій, відвідала королівну у в’язниці й пересвідчилась, що та набагато більше засмучена рішенням королевича померти разом із нею, аніж своїм власним нещастям. Фея була вельми вдячна королівні за великодушність і, пообіцявши ніколи не покидати, повідомила, що батько її сховав колись багатий скарб, вона покаже його… А теперішній король радо погодиться на шлюб свого сина, дізнавшись про цей скарб.