Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Спасибі. Постараюся.

Я міцно потиснув їй руку, повернувся і забрався в сідло.

— Бувай.

— До зустрічі в Амбері, — попрощалася вона.

Я торкнув поводи, але знову поїхав навколо будинку, поки не опинився біля стайні. Потім, минувши її, я спрямував коня на стежку, по якій ми прогулювалися, в потрібну сторону. Позаду будинку завила собака, і потому за кілька митей до неї приєдналася інша. З півдня дув вітерець, проносячи мимо нечисленне опале листя. Я вже хотів опинитися на дорозі, далеко звідси і на самоті. Я ціную усамітнення, тому що саме тоді, як мені здається, найкраще думається, а зараз мені потрібно було багато над чим помізкувати.

Шлях мій лежав на північний захід. Приблизно десятьма хвилинами пізніше я вибрався на грунтову дорогу, пересічену нами вчора. На цей раз я послідував за нею на захід, і вона, нарешті, привела мене до перехрестя з покажчиком, який повідомляв, що Амбер знаходиться прямо попереду. Я попрямував далі.

Дорога була з жовтого грунту, з відпечатаними на ній слідами коліс безлічі фургонів. Вона повторювала рельєф місцевості, минаючи зорані під зиму поля, оточені кам'яними огорожами, з нечисленними деревами по узбіччях. Попереду виднілися чіткі контури гір, що підносилися над лісистою ділянкою, в яку я незабаром повинен був в'їхати. Кінь ішов легким алюром, і я дав своїм думкам повторити послідовність подій останніх декількох днів.

Я не сумнівався, що у мене з'явився якийсь ворог. Люк запевняв мене, що це не він, і я знаходив його слова більш ніж переконливими. Як стверджували і він, і Вінта, для цього йому не потрібно було бігти пораненому до мене. І він сам міг би дістатися до кришталевої печери або якогось іншого притулку. А справа з порятунком Ясри могла і почекати. Я був більш ніж переконаний, що він спробує встановити зі мною знову гарні відносини тому, що я є його єдиною сполучною ланкою з Двором Амбера, а справи його прийняли несприятливий оборот. У мене виникло відчуття, що насправді він хотів отримати офіційне визначення свого статусу по відношенню до Амбера, і що він згадав важливі відомості, які згоден віддати, як знак довіри і в якості козиря в торзі. Я був зовсім не впевнений, що особисто необхідний в його плані порятунку Ясри. Якщо б він знав Замок вздовж і впоперек, то за умови, що сам він непоганий чаклун, він міг би переправити з Відображення Земля загін найманців. Наскільки я знав природу відображеннь, оригінальні боєприпаси будуть діяти там не гірше, ніж в Амбері. І, незалежно від того, вірно це, чи ні, чому б йому просто не козирнути свої штурмові групи прямо у фортецю?

Йому навіть не довелося б по-справжньому вигравати бій — просто заскочити, захопити Ясру і змитися. Ні, я не відчував себе дійсно необхідним для операції, яку він хотів провернути. У мене склалося враження, що він махав морквиною у мого носа, сподіваючись, що коли туман розсіється, ми просто обміркуємо те, що у нього є, і що він хоче, і зробимо йому пропозицію.

Я також відчував, що тепер, коли Каїн прибраний з дороги і сімейна честь задоволена, він може погодитися оголосити вендету закінченою. І мені уявлялося, що каменем спотикання з його боку була Ясра. Хоча я поняття не мав, яку вона могла мати над ним владу, мені спало на голову, що надані ним відомості могли представляти собою засіб нейтралізувати її. Якби він передав їх нам нишком, все виглядало б так, ніби все виходить з нашого боку, і він зміг би виправдатися перед матір'ю, а також купити мир у нас. Дуже приваблива ідея. Моя проблема полягала тепер у тому, щоб знайти найкращий спосіб викласти все це при Дворі, не виглядаючи зрадником через те, що дозволив йому піти. І, значить, мені доведеться довести, що прибуток вартий вкладу.

Дерева обабіч дороги зустрічалися тепер частіше, а сам ліс став ближче. Я проїхав по дерев'яному мосту через прозорий струмок, і деякий час позаду ще чулося кришталеве дзюрчання. Зліва відкрилося коричневе поле з віддаленими будівлями, а праворуч — фургон зі зламаною віссю…

Якщо я сприйняв наміри Люка невірно? Чи немає у мене якогось способу чинити на нього тиск і зробити по-своєму? З'явилася одна ідейка. Вона мене не дуже втішила, але, тим не менше, я розглянув її. Вона вимагала ризику і швидкості. Але у неї, однак, були і свої плюси. Я довів її до толку, а потім відклав убік і повернувся до своїх початкових роздумів.

Десь з'явився ворог. І якщо це не Люк, то хто ж він? Самим очевидним кандидатом здавалася Ясра. Під час двох наших зустрічей вона висловила свої почуття до мене абсолютно ясно. Зустрінутих мною в закутках Смерті вбивць цілком могла направити вона. У такому випадку, я, ймовірно, на деякий час в безпеці — адже вона опинилася в полоні в Замку, якщо, звичайно, не розпорядилася до полону послати ще декількох. Думається, це було б надмірністю. навіщо даремно витрачати на мене живу силу? У разі, якщо нею керувала вендета, я був всього лише дрібною сошкою, і підісланих до мене людей майже вистачило для виконання цього завдання.

А якщо це не Ясра? Тоді мені як і раніше загрожувала небезпека. Чародій у синій масці, який був, як я вважав, Шару Гаррулом, переслідував мене за допомогою торнадо, що здавалося куди менш дружнім вчинком, ніж квіти, які послідували услід за цим. Цей останній вчинок ототожнював його з особистістю, яка стояла за дивною пригодою в квартирі Флори в Сан-Франциско. Того разу ініціатором зустрічі був він, а це означає, що у нього були якісь задуми по відношенню до мене. Що він тоді говорив? Щось щодо можливості, що в майбутньому наші дороги перетнуться. Дуже цікаво. Так як я тепер бачив можливість виникнення саме такої ситуації.

Але чи дійсно Шару Гаррул послав убивць? Незважаючи на його знайомство з властивостями наведення від блакитного каменю, про що свідчив блакитний гудзик у мене в кишені, це здавалося аж ніяк не обов'язковим. Хоча б тому, що наші цілі поки що не перетнулися. І ще тому, що це, здається, не відповідало стилю таємничого повелителя стихій, який кидається квітами. Звичайно, тут я міг бути зовсім неправий, але від цього суб'єкта я очікував чогось, більше схожого на чаклунську дуель.

Коли я наблизився до узлісся, поля поступилися місцем дикій порослі. У ці різнобарвні володіння вже закралися сутінки. Ліс, однак, не був схожий на густий і древній зразок Арденського; навіть здалля виднілися безліч просік серед верхівок. Дорога, тим не менше, залишалася такою ж широкою і наїждженою. В'їхавши в тінисту прохолоду лісу, я щільніше закутався в плащ. Якщо і далі все буде продовжуватися в тому ж дусі, поїздка, здається, не принесе ніяких несподіванок. Я не поспішав. Мені дуже багато хотілося обміркувати.

Якби мені тільки вдалося більше довідатися про цю дивну безіменну істоту, яка заволоділа на деякий час тілом Вінти. Я як і раніше не мав ані найменшого уявлення про те, якою могла бути справжня його природа. Чомусь мені здавалося, що істота ця жіночої статі, незважаючи на те, що вона опанувала Джорджем Хансеном і Деном Мартінесом. Напевно, це почуття викликалося тим, що я займався з нею коханням, коли вона вселилася в Мег Девлін. Важко сказати. Але я знав Гейл Лампрен досить довгий час, і Дама на Озері здавалася справжньою дамою…

Вистачить. Я вибрав займенник. Були питання і важливіші. Наприклад, чим би вона не була, чому вона вперто йшла за мною і наполягала, що хоче захистити мене? Хоча я і цінував такі почуття, але як і раніше не мав ясного уявлення про її мотиви.

Існувало й ще дещо більш важливе для мене, ніж ці мотиви. Навіщо їй потрібно охороняти мене — може бути її особистою справою. Важливіше питання про те, від ЧОГО на її думку мене вимагалося захищати? Вона повинна була б угадувати цілком певну загрозу, але не робила ні найменшого натяку, в чому та полягає.

Може, тоді це і був ворог? Справжній ворог? Противник Вінти?

Я спробував зібрати в купу все, що дізнався і здогадувався про неї.

Є дивна істота, що приймає іноді вид невеликого хмарки блакитного туману. Вона здатна знаходити до мене дорогу через Відображення. Вона має здатність захоплювати владу над людським тілом, повністю підпорядковуючи його минуле природне «Я». Вона багато років ошивається біля мене, не дозволяючи дізнатися про себе. Самим раннім її втіленням була, наскільки мені відомо, колишня подружка Люка, Гейл.

Чому Гейл? Якщо вона охороняла мене, то навіщо загравати з Люком? Чому б не стати однією з моїх близьких знайомих? Чому б не зробитися Джулією? Так ні ж. Вона вирішила бути Гейл. Чи не тому, що Люк був загрозою, і вона хотіла стежити за ним постійно і уважно? І вона насправді дозволила Люку спокійно зробити кілька замахів на мою життя. А потім Ясра. Чому вона просто не прибрала їх обох? Вона могла б оволодіти тілом Люка, вискочити перед летячою машиною, а потім виконати те ж саме з Ясрою. Вона не боялася померти в тілі носія. Я бачив, як вона двічі проробляла це.

Або вона звідкись знала, що всі їх замахи на моє життя проваляться. Чи не вона підказала інформацію щодо бомби в листі? Чи не вона якимось чином викликала передчуття, розбудивши мене в той ранок, коли були відкриті газові конфорки? І, напевно, робила ще щось? І все ж, здавалося б, було набагато простіше попрямувати до джерела і ліквідувати його як проблему. Я знав, що ніяких душевних терзань з приводу вбивства вона не відчувала. Вона наказала зарізати мого останнього супротивника в закутку Смерті.

Тоді що ж?

Два рішення приходили на розум відразу ж. Одне — що вона дійсно прив'язалася до Люка і просто вибирала засоби нейтралізувати його, не знищуючи. Але потім я подумав про неї в ролі Мартінеса, і ця гіпотеза розвалилася. Тієї ночі, в Санта-Фе вона дійсно стріляла. Гаразд. Тоді була інша ймовірність; Люк не був справжньою загрозою, і вона достатньо прив'язалася до нього, щоб дозволити жити, якщо вже він перестав відзначати 30-е квітня. У Нью-Мексико сталося щось, що змусило її змінити рішення. Що саме, я не мав поняття. Потім вона послідувала за мною в Нью-Йорк і була в певній послідовності Джорджем Хансеном і Мег Девлін. Люк до того часу вибув з гри після свого фокусу із зникненням на горі. Він більше не представляв загрози, і все ж вона лізла мало не зі шкіри геть, прагнучи зв'язатися зі мною. Чи не тому, що з'явився ще один фактор? Справжня загроза?

Я ламав і ламав голову, але не зміг обчислити, що ж це могло бути. Чи не повела мене ця лінія міркування по помилковому сліду?

Вона, звичайно, не була всевідаючою. Вона затягнула мене у Лісовий Будинок, прагнучи вичавити потрібні відомості, також, як і прибрати мене подалі від місця нападу. І дещо з того, що вона хотіла знати, було таким же цікавим, як і те, що вона знала.

Моя думка повернула назад. Яке вона задала мені перше питання?

Подумки повернувшись в будинок Білла Рота, я почув запитання кілька разів. В якості Джорджа Хансена вона задала його як ніби між іншим, і я збрехав; і в якості Мег Девлін в ліжку, вона, нарешті, домоглася, щоб я чесно відповів, як звуть мою матір.