Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Добре. Я сподіваюся, що ви проведете ніч тут. Можливо, не одну. Я захищу вас.

— Так, я все ще відчуваю себе втомленим.

— Мені доведеться нагодувати вас хорошим обідом для відновлення сил.

Потім вона провела по моїй щоці кінчиками пальців, і я раптом зрозумів, що звідкись знаю її. Звідки? Я не міг цього сказати. І це мене теж злякало. Навіть дуже сильно налякало. Коли ми сіли на коней і поїхали назад до Лісового Дому, я почав складати план, як забратися звідси цієї ж вночі.

Тому, сидячи у відведеній для мене кімнаті, потягуючи червоне вино з келиха і дивлячись, як мерехтять на протязі від відкритого вікна свічки, я чекав — спочатку, коли в будинку стане тихо (що незабаром відбулося), а потім — коли пройде пристойний відрізок часу. Двері в кімнату я закрив на засув. За обідом я кілька разів поскаржився на те, що сильно втомився, а потім відправився спати раніше. Я не відрізняюся тієї егоїстичною мужністю, щоб постійно відчувати себе об'єктом пристрасті, але Вінта дала зрозуміти, що може зайти до мене вночі, і я хотів відгородитися від цього під приводом втоми. Найменше я бажав образити її відмовою. У мене вистачало проблем і без цього.

Я все ще шкодував, що з собою у мене немає хорошої книги, останню з них я залишив в будинку Білла, а якби надумав здобувати її зараз, то невідомо, чи відчує це Вінта, точно так, як Фіона відчула одного разу, що я створив нову Карту. Цілком можливо після цього, що вона з'явиться до мене під двері і стане ломитися, щоб дізнатися, що тут, чорт забирай, відбувається.

Але ніхто не ламав двері, і я прислухався до скрипу притихлого будинку і нічних звуків за вікном. Свічки вкоротилися, а тіні на стінах подовжилися і текли темним потоком слідом за непевним світлом. Тепер уже скоро…

Уява? Або я тільки що почув, як з якогось невизначеного місця прошепотіли моє ім'я?

— Мерль…

Знову.

І справді, але…

Перед моїми очима на мить немов поплило, а потім я збагнув, що це таке: дуже слабкий контакт через карту.

— Так, — відповів я, відкриваючись і звертаючи всю увагу в бік викликав. — Хто це?

— Мерль, малюк… дай мені руку, інакше я пропав…

Люк!

— Ось тут, — я потягнувся, потягнувся, і образ знайшов чіткість, затвердів.

Він стояв, прихилившись спиною до стіни, безсило опустивши плечі і повісивши голову.

— Якщо ти задумав якусь хитрість, Люк, то я готовий до неї, — повідомив я його і, швидко піднявшись, підійшов до столу, де лежав мій меч, витяг його з його піхви і взяв напоготів.

— Це не хитрість! Швидше! Витягни мене звідси!..

Він підняв ліву руку. Я простягнув свою і вхопився за неї. Він одразу ж повалився на мене, і я похитнувся. На мить мені подумалося, що це напад, але він висів мертвим вантажем, і я побачив, що він весь у крові. В правій руці він усе ще стискав закривавлений меч.

— Сюди. Йдемо.

Я задав йому напрямок і допоміг пройти кілька кроків, а потім уклав його на ліжко. Розтиснувши його пальці, я забрав меч, потім поклав його поруч зі своїм на найближчому стільці.

— Що з тобою трапилося, чорт візьми?

Він закашлявся і слабо похитав головою. Потім зробив кілька глибоких зітхань.

— Я бачив келих вина, — сказав він, — коли ми проходили повз стіл…

— Так. Тримайся.

Я сходив за вином, підняв його голову, і підніс келих до губ. В келиху було більше половини. Він повільно відпив, зупиняючись, щоб глибоко вдихнути.

— Дякую, — сказав він, закінчивши, а потім його голова схилилася на бік.

Він відключився. Я помацав пульс. Швидкий, але якийсь слабкий.

— Чорт тебе забирай, Люк, — вилаявся я. — Гірший момент ти вибрати не міг…