Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Але він не почув ні слова. Він просто лежав і заливав кров'ю всю постіль.

На протязі кількох прокльонів я роздягнув його і пройшовся по тілу мокрим рушником, з'ясовуючи, де під всією цією кров'ю знаходяться рани. Виявилася глибока рана на грудях праворуч, можливо, була навіть зачеплена легеня. Однак, дихав він дуже неглибоко, і я не міг бути абсолютно упевнений в правильності поставленого діагнозу. Якщо він вірний, то мені залишалося лише сподіватися, що він в повній мірі успадкував регенераційні здатності принців Амбера. Я наклав на рану компрес і приклав зверху рукою, щоб утримати на місці, поки огляну його в інших місцях. Я підозрював також перелом пари ребер. Ліва рука його виявилася зламаною вище ліктя, і я виправив її і наклав шину, скориставшись запасними перекладинами від стільця, поміченими мною раніше в шафі. На стегнах, правій нозі, правій руці, плечі і на спині виявилося понад дюжини рваних і різаних ран різного ступеню тяжкості. На щастя, жодна з них не була з артеріальною кровотечею. Всі їх я промив і перев'язав, що в результаті зробило його схожим на ілюстрацію до керівництва по наданню першої допомоги. Потім я ще раз оглянув рану на грудях і накрив його ковдрою.

Я подумав про деякі здібностях цілющої техніки Логруса. Теоретично я їх знав, але ніколи не мав нагоди застосувати їх на практиці. Люк виглядав вельми плачевно, і тому я вирішив спробувати їх. Коли через деякий час я закінчив, до його обличчя, здається, повернувся природний колір. Я додав до вкриваючої його ковдри свій плащ. Знову помацав його пульс — той, начебто, став виразніше. Я ще раз вилаявся, на цей раз просто щоб не втратити навички, прибрав зі стільця мечі і сів на нього сам.

Трохи згодом мені згадалася розмова з Колесом-Примарою. Чи не намагався Люк домовитися з моїм творінням? Він згадав, що йому потрібна міць Примари для виконання всього задуманого проти Амбера. А нещодавно Привид питав мене, чи варто довіряти Люку, і моя відповідь була підкреслено негативною.

Чи не припинив Привид переговори з Люком результатом, який я бачив тепер перед собою?

Я дістав Карти і здав яскраве коло Колеса-Примари. Потім сфокусувався на ньому, налаштовуючи мозок для контакту, запрошуючи.

Двічі за наступні кілька хвилин я відчув, що до чогось близький. Але нас немов розділяла кришталева перегородка. Можливо, Привид зайнятий? Або просто не схильний розмовляти зі мною?

Я відклав Карту. Але це послужило поштовхом, який направив мої думки по іншому руслу.

Я зібрав закривавлений одяг Люка і швиденько обшукав його. Виявив в боковій кишені колоду карт, поряд з кількома порожніми Картами і олівцем. Всі Карти були виконані в тій же манері, як і ті, які я назвав Фатальними Карт Смерті. Я додав до цієї колоді Карту, зображуючу мене самого, яку Люк тримав у руці, коли викликав мене.

А колода у нього виявилася дуже цікава. У ній були Карта Ясри і Карта Віктора Мелмана. Знайшлася також і Карта Джулії, і, частково незавершена Карта Блейза. Карта з зображенням Кришталевої Печери і з зображенням старої квартири Люка. Зустрілися і кілька дублікатів самих Фатальних Карт Смерті. Карта з Палацом, якого я не зміг впізнати, Карта одного з моїх старих приятелів, Карта блондина в чорно-зеленому з різкими рисами обличчя, Карта стрункого темно-рудого чоловіка в коричнево-жовтому і жінки, настільки схожої на цього чоловіка, що, здавалося, вони обов'язково знаходяться в близькому спорідненні. Ці останні двоє були, на мій подив, виконані в іншому стилі, я б навіть ризикнув відзначити, що іншою рукою. Єдиний невідомий, щодо якого я відчував дивну впевненість, що це старий приятель Люка, був блондин. Безсумнівно це і був Далт, найманець. Малося також аж три спроби зобразити Колесо-Привид; жодна з них не привела до успіху.

Я почув, як Люк щось гарчить, і побачив, що очі його відкрилися і заметушилися по сторонах.

— Не хвилюйся, — заспокоїв я його. — Ти в безпеці.

Він кивнув і закрив очі. Кілька хвилин потому він знову відкрив їх.

— Гей! Мої карти… — Слабо вимовив він.

Я посміхнувся.

— Непогана робота, — зауважив я. — Хто їх зробив?

— Я, — відповів він. — Хто ж ще?

— Де ти навчився?

— У батька. Він був майстром по цій частині.

— Якщо ти здатен їх робити, то повинен був пройти Лабіринт.

Він кивнув.

— Де?

Він на мить посміхнувся, потім слабо знизав плечима і зморщився від болю.

— У Тир-на-Нготі.

— Батько відвів тебе туди, провів через нього?

Він знову кивнув.

Чому б не натиснути, раз я опинився при козирях?

Я взяв Карту.

— А ось Далт, — сказав я. — З ним ви колись були малолітніми бойскаутами, чи не так?

Він не відповів. Піднявши погляд, я помітив звужені очі і нахмурений лоб.