Пробудження. Ніч. Осінній вітер за моїм вікном. Сни. Жива кров без тіла… коловорот…
Я скинув ноги з ліжка і сів, потираючи очі й скроні. Коли я закінчив розповідати Ренді свою історію, сяяло полуденне сонце, і, за його наполяганням я відправився трохи подрімати. Я відчував нездужання від перетину стількох Відображень і зміни часу, і відчував себе в той момент зовсім розбитим, так як не був упевнений, яка тепер, власне, година.
Я потягнувся, привів себе в порядок, встав і одягнувся в свіжий одяг. Я знав, що не зможу повернутися до сну, а також почував себе голодним. Я відчував бажання скоріше відправитися в який-небудь ресторан, ніж робити набіг на комору. З'явився настрій прогулятися. Як мені здалося, я не бував за межами палацу і в місті не один рік.
Я спустився вниз, потім минув кілька залів і великий хол, який сполучав нефасадні сторони з коридором, по якому я міг би, якби захотів, пройти всю дорогу до самих сходів, але тоді я розминувся би з парою гобеленів, з якими належало привітатися; один із зображенням ідилічної лісової сцени, з парочкою, яка прогулюється після пікніка; інший із зображенням сцени полювання, людей, що переслідують чудового оленя, у якого, схоже, все-таки є шанс втекти, якщо він наважиться на величезний стрибок…
Я пройшов через хол і пройшов по коридору до загородки, де нудьгуючого вигляду вартовий по імені Джермі, почувши моє наближення, раптово постарався здаватися уважним. Я зупинився поруч і дізнався, що його змінять з чергування не раніше півночі, до якої ще залишалося зо дві години.
— Я йду в місто, — сказав я. — Де можна пристойно поїсти в такий час?
— А що вам до смаку?
— Дари моря, — вирішив я.
— У «Зеленому Фідлері», приблизно в двох третинах шляху до Головної Площі — подають дуже пристойні рибні страви. Це модний заклад…
— Мене не цікавить модний заклад, — похитав я головою.
— «Невід» все ще вважається пристойним закладом, він розташований недалеко від рогу вулиці Ковалів. І він взагалі-то не модний.
— Але ти б туди не пішов?
— Бувало заходив, — відповів він. — Але останнім часом там ошивається безліч аристократів і крупних купців. Нині я відчуваю себе там дещо незатишно. Він став схожий на клуб.
— Чорт! Мені зовсім не потрібні розмови в атмосфері клубу. Я хочу просто смачної свіжої риби. Куди б ти попрямував за найкращою?
— Це довга прогулянка. Якщо спуститися до самих причалів, із зворотного боку бухти і трохи на захід. Але можливо, вам не слід туди ходити. Година досить пізня, а це не найкращий район після настання темряви.
— Це випадково не «Закуток Смерті»?
— Іноді його так називають, тому що час від часу там зранку знаходять трупи. Може бути, вам краще піти в «Невід», раз ви один.
— Жерар одного разу проводив мене по тому району в денний час. Думається, я прекрасно зумію знайти дорогу. Як називається цей заклад?
— «Закривавлений Білл».
— Спасибі. Я передам Біллу від тебе привіт.
— Неможливо, — похитав головою він. — Заклад перейменували на честь характеру його кончини. Тепер ним заправляє його двоюрідний брат, Енді.
— О… А як же він називався раніше?
— «Закривавлений Сем», — повідав він.
Ну якого біса! Я побажав йому спокійної ночі і вийшов, готуючи себе до тривалої прогулянки. Вибрав стежку до коротких сходів, що вели вниз по схилу до доріжці через сад і до бокової брами, де мене випустив за огорожу інший часовий. Стояла прохолодна ніч, і вітер з моря приніс запахи осені, яка оголювала окружаючий мене світ.
Прямуючи до Головної Площі, я втягував ці запахи в легені, ще й ще, і віддалений у часі, майже забутий, неспішний цокіт копит по мостовій долинув до мене, випливаючи з глибин сну або пам'яті. Ніч була безмісячна, але сповнена зірок, а площа внизу облямована встановленими на високих стовпах ліхтарями — кулями з фосфоресціюючою рідиною, і навколо них так і миготіли нічні метелики.
Діставшись до проспекту, я пішов прогулянковим кроком. Поки я прогулювався, повз мене прокотилися кілька закритих екіпажів. Один старий, який прогулював на ланцюжку зеленого дракончика, доторкнувся до капелюха, коли я проходив мимо, і сказав: «Добрий вечір». Він бачив, звідки я йду, хоча я не зовсім був впевнений, що він впізнав мене. Моє обличчя не так вже дуже відомо в місті. Через деякий час на душі в мене полегшало, і я відчув, як у ногах у мене додалося прудкості.
Рендом був розсерджений куди менше, ніж я очікував. Оскільки Колесо-Привид не заварило ніякої каші, він не став направляти мене до нього з метою знову спробувати його відключити. Він лише велів мені подумати на цю тему і запропонувати найоптимальніший для нас план дій. Флора вже зв'язалася з ним і повідомила, хто такий Люк — від чого у нього, здається, полегшало на душі, так як він тепер дізнався, ким є ворог. Хоча я і питав, він не повідомив мені нічого щодо своїх планів розправитися з ним. Однак, він натякнув на відправку в Кашер агента з метою збору визначених маловідомих відомостей. Але найбільше, насправді, його, здається, стривожила можливість, що відомий розбійник Далт все ще залишається живим.
— У цьому є щось… — Почав Рендом.
— Що?
— Ну, хоча б те, що я бачив, як Бенедикт проткнув його мечем… Зазвичай це означав би кінець кар'єри будь-якої особистості.