Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я його ніде не спостерігаю.

Він піднявся і підійшов, несучи обидві пляшки, передав мені мою, і ми обидва випили. Штурмуючі стіни війська почали відступати від прилягаючого до стін району.

— Як ти думаєш, вони відступають або перегруповуються для нового нападу? — Запитав він у мене.

— Поки не можу сказати.

— Що б там не було, а вночі внизу знайдеться чимало корисного. Затримайся, і в тебе буде все, що тільки зможеш віднести.

— Мені цікаво, — повернувся я до цікавлячої мене теми. — Чому Далт знову став нападати, якщо він в хороших відносинах з королевою і її сином?

— Думаю, що тільки з сином, — уточнив він, — а його там немає. А матуся, кажуть, справжня сука. І, врешті-решт, адже цей хлопець найманець. Можливо, Касман найняв його виступити проти неї.

— А можливо, її там навіть немає, — припустив я, не маючи ні найменшого уявлення про швидкість течії тутешнього часу, але згадуючи про свою недавню зустріч з цією дамою. Спогад про неї викликав, однак, дивний ланцюжок думок.

— А як, до речі, звати принца? — Запитав я.

— Рінальдо, — відповів він. — Він такий рослий рудий хлопець.

— Так вона його мати! — Мимоволі зірвалося в мене.

— Саме так і стають принцами, — розсміявся мій співрозмовник. — Запозичують в матері королеву.

Але тоді це означало, що…

— Бранд! — Вигукнув я. А потім додав: Бранд з Амбера!

Він кивнув.

— Ти чув цю історію?

— Взагалі-то ні. Тільки те, що загальновідомо. Розкажи мені її всю.

— А що розповідати-то? Вона заарканила собі принца Амбера по імені Бранд, — знову став розповідати він. — Ходили чутки, що вони познайомилися, здійснюючи удвох якесь магічне дійство, і це була любов з першої крові. Вона хотіла втримати його, і я чув розмову, ніби вони дійсно одружилися під час якоїсь таємної церемонії. Але його не цікавив трон Кашера, хоча він був єдиним, кого вона могла б погодитися посадити на нього. Він часто подорожував і подовгу був відсутній. Я чув розмови, що саме він відповідає за Дні Пітьми, які настали багато років тому, і що він загинув у той час у великій битві між Амбером і Хаосом, від рук своїх же родичів.

— Так, — підтвердив я, і Дейв кинув на мене дивний погляд, напівздивований, напівзапитальний.

— Розкажи мені ще про Рінальдо, — швидко попросив я.

— Та більше вже, власне, нічого розповідати, — відповів він. — Вона народила його, і, як я чув, трохи навчила його Мистецтву. Він не дуже-то добре знав свого батька, адже Бранд часто й подовгу був відсутній. Ріс порядним шалапутом. Багато разів тікав з дому і водився з цими справжніми вішальниками…

— Хлопцями Далта? — Здогадався я.

— Кажуть, брав участь у набігах, — кивнув він, — навіть коли його мати обіцяла нагороду за голови багатьох з них.

— Хвилиночку. Ти кажеш, що вона і справді ненавиділа цих розбійників і найманців…

— «Ненавиділа», можливо, невідповідне слово. Перш її взагалі не хвилювало їх існування, але коли з ними подружився її синок, то, по-моєму, вона просто сказилася.

— Вона вважала їх поганою компанією?

— Ні, по-моєму, їй не подобалося, що всякий раз, посварившись із нею, він тікав до них, і вони приймали його.

— І все ж, за твоїми словами, вона подбала про те, щоб розплатитися з Далтом за рахунок скарбниці Замку і дозволила йому забратися геть, після того, як вони змусили її виступити проти Шару Гаррула.

— Угу. І в той же час, до того ж, між Рінальдо і матусею вийшла велика суперечка саме з цього питання. І вона під кінець поступилася. Саме так я чув від пари хлопців, присутніх при цьому. Один з небагатьох випадків, коли хлопчик дійсно дав їй відсіч і переміг, як стверджували вони. Власне, тому-то ці хлопці і дезертирували, так як вона наказала стратити всіх свідків їх суперечки. Тільки їм і вдалося змитися.

— Крута дамочка…