Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

На всіх топографічних картах кордони відзначали прикордонні камені з дивними письменами, і я гадав, чому вони служать — вішками для картографів або ще чимось. Зрештою я вивернув один з каменів з палаючої землі і перетягнув його приблизно на п'ятнадцять футів в район льоду та снігу. Мене мало не відразу збив з ніг удар від здригання землі, проте, я зумів вчасно видертися з тріщини, яка розверзлася, і забратися подалі від тектоніки, яка розхуліганилася. Менш ніж за півгодини жарка ділянка пред'явила права на обмежений каменем відрізок холодної землі. На щастя, я швидко забрався подалі від мінливої поверхні і спостерігав закінчення цього явища видали.

Але насувалося і ще дещо.

Я пригнувся, щоб сховатися серед скель, діставшись в такій позі до підніжжя хребта, звідки я починав свій перехід через район вулканічної діяльності. Там я відпочив і поспостерігав деякий час, як перебудовується той невеликий сегмент території, а вітер відносить дим і пару. Підскакували й котилися камені: темні стерв'ятники прибиралися з їх шляху, уникаючи того, що, можливо, було якимось цікавим термальним джерелом.

Потім я помітив рух, який спочатку прийняв за сейсмічний по походженню. Переміщений мною прикордонний камінь трохи піднявся і покотився в бік. Однак, за якусь мить, його віднесло ще далі, і, здавалося, він мало не левітує, злегка піднявшись над землею. Потім він проплив над випаленою ділянкою, рухаючись по прямій з постійною швидкістю, до тих пір, поки, наскільки я міг судити, не зайняв своє колишнє положення. І зупинився там. Через кілька хвилин тремтіння землі відновилося, і на цей раз на ділянку нерівними поштовхами наповз клин крижаного покриву, повертаючи назад у своє володіння захоплений теплою ділянкою землі район.

Я викликав логрусовий зір і став розрізняти оточуючі камінь світлові лінії. Вони з'єднувалися з довгими і постійними потоками світла того ж відтінку, які протягнулися з високої задньої вежі Замку. Це видовище заворожувало. Багато чого б я віддав, щоб мати можливість зазирнути всередину цієї споруди.

А потім, народившись із зітханням, подорослішавши зі свистом, з опорного пункту піднявся смерч, який, розростаючись, ширячись, гойдаючись, понісся раптом до мене, немов гнучкий хобот якогось захмарного слона зростом до неба. Я повернувся і заліз повище, петляючи серед скель і обходячи великі їх уламки. Але ця штука погналася за мною, немов її рухом управляв якийсь розум. І те, що вона не розпалася, проходячи над цією нерівною піщаною місцевістю, вказувало на її штучне походження, що, в даному випадку, швидше за все, означало магію.

Для визначення належного магічного захисту потрібен був якийсь час, а ввести його в дію миттєво теж неможливо. На нещастя, я випередив погоню всього лише на якусь хвилину, і запас цей весь час скорочувався.

Коли за наступним поворотом я помітив довгу ущелину, нерівну, немов зигзаг блискавки, то тільки на мить зупинився, щоб заглянути на всю її глибину, а потім став туди спускатися. Лахміття одягу хльостали мене по боках, за спиною відчувалася щемлива присутність смерчу…

Шлях вів углиб, туди ж прямував і я, відзначаючи поглиблення і повороти. Свист переріс в рев, я закашлявся, коли мене поглинула хмара пилу. Потім на мене обрушився град дрібних камінців. Тоді я кинувся додолу, втиснувся в восьмифутову западину і накрив голову руками, так як вважав, що ця штука пройде прямо наді мною.

Лежачи так, я бурмотів огороджувальні заклинання, які на такій відстані проти настільки насиченого енергією явища давали мізерний ефект.

Коли настала безмовність, я не поспішив піднятися на ноги. Можливо, той, хто управляв смерчем, припинив подачу енергії і наказав відставити напад, побачивши, що я опинився поза межами досяжності. Можливо також, що я потрапив в око бурі, і скоро настане найгірше.

Хоча я і не встав на ноги, але голову підняв, так як не любив гаяти можливостей для самоосвіти.

І побачив обличчя — або, скоріше, маску, в центрі бурі, що дивилася на мене Це, звичайно ж, була проекція, більша натуральної величини і не зовсім матеріальна. Голову закривав капюшон; колір обличчя був яскраво-синій, риси — округлі, все разом здорово скидалося на маску, використовувану хокейними воротарями; ще в ній були наявні два вертикальні дихальні прорізи, з яких валив дим — трохи награно, як мені здалося; ще нижче розташовувалися у випадковому порядку дірочки, які, напевно, повинні були означати сардонічно скривлений рот. З під маски до мене долинув спотворений звук сміху.

— А тобі не здається, що ти трохи переграєш? — Я встав пригнувшись і підняв між нами Логрус. — Це підходить хіба що для дітей на маскараді. Однак, ми ж тут усі дорослі, чи не так?

— Ти зрушив мій камінь! — Прогриміла маска.

— Я відчуваю певний академічний інтерес до такого роду справ, — Я підготував маніпулятори. — Немає через що засмучуватися. Це ти, Ясра? Я не…

Знову почалося гуркотіння, спершу тихе, потім поступово наростаюче.

— Я пропоную угоду, — крикнув я. — Ти відкликаєш смерч, а я обіцяю тобі не зрушувати більше ніяких вішок.

Знову сміх, що пролунав разом з посиленим гуркотом бурі.

— Занадто пізно, — долинула відповідь. — Надто пізно для тебе. Якщо тільки ти не небезпечніше, ніж виглядаєш.

Якого біса! У битві не завжди виграє сильніший, і хороші хлопці зазвичай перемагають, так що саме вони пишуть потім мемуари. Я повернув проекції логрусових щупалець, провівши ними по нематеріальності маски, поки не знайшов нерівність, отвір, що веде до джерела звуку. Я зробив випад крізь нього — це було рівнозначно сильному електричному розряду. Пролунав крик. Звалилася маска, звалився і смерч, і я опинився на ногах і кинувся тікати. Коли той, кого я ударив, прийде в себе, я не хотів би знаходитися на тому місці, звідки наніс удар, так як місце це може піддатися раптовій дезінтеграції.

У мене був вибір — або рвонути в Відображення, або пошукати ще більш швидкий шлях до відступу. Якщо по п'ятах за мною піде чаклун, то він спокійнісінько пройде за мною по Відображеннях. Тому я витягнув свої Карти і відшукав Рендома. Потім я завернув за скельний виступ, там мені довелося б все одно зупинитися, бо ущелина настільки звузилася, що людині неможливо було пройти. Я підняв Карту і подумки потягнувся до нього.

Контакт послідував майже відразу ж. Але навіть коли тунель вже ставав реальним, я відчув дотик. І відразу ж виникла впевненість, що це знову мене розшукує моя Немезида у синій масці.

Але Рендом вже став виразним. Він сидів за барабанами з паличками в руках. Побачивши мене, він відклав палички і піднявся.

— Саме час, — промовив він, простягаючи руку.

Вже потягнувшись до неї, я відчув, як до мене щось наближається. Коли наші пальці стикнулися, і я ступив уперед, і відчуття залишилося позаду.

Я опинився в музичному салоні Амбера. Рендом відкрив рот, готовий заговорити, коли на нас обрушився каскад кольорів.

Струшуючи з сорочки фіалки, він подивився на мене.

— Я волів би, щоб ти сказав це словами, — зауважив він.