Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Я пильно подивився на нього, і він підморгнув.

— Я бачив вас разом з Жераром кілька років тому. У мене є правило ніколи не забувати обличчя, які, можливо, варто запам'ятати.

— Спасибі, — кивнув я. — У вас відмінно готують.

На вулиці вже стало прохолодніше, ніж раніше. Місяць висів вище, а море шуміло голосніше. У безпосередній близькості вулиця була пустельною. З одного закладу ближче до Портової Дорозі, лилася гучна музика, супроводжувана вибухами сміху. Проходячи мимо, я заглянув туди і побачив, як втомлена з вигляду жінка на маленькій сцені влаштовувала сама собі гінекологічне обстеження. Звідкись поблизу долинув дзенькіт розбитого скла. З щілини між будинками вийшов, похитуючись, п'яний, висунувши руку вперед. Я вирушив далі. Вітер зітхав серед щогл у порту, і я раптом виявив, що мені хочеться, щоб поруч зі мною йшов Люк — як в минулі дні, до того, як все ускладнилося — так хотілося поговорити з ким-небудь мого віку і складу розуму. Всі мої тутешні родичі занадто багато століть набиралися не то цинізму, не то мудрості, щоб так само, як я, дивитися на речі і ставитися до них.

Десять кроків потому Фракір дико запульсував у мене на зап'ясті. Хоча в ту мить нікого поблизу не було, я навіть не став вихоплювати свій меч, а просто кинувся додолу, а потім покотився під захист стіни вправо. Одночасно з цим я почув звук «бемц» з боку будівлі на протилежному боці вулиці. Перший же погляд, який я кинув в тому напрямку, показав мені стрілу, яка стирчала із стіни на такій висоті і під таким кутом, що якби я не впав вчасно, вона могла б вразити мене. Кут її нахилу показував також, що я впав у напрямку, звідки вона була випущена.

Я швидко перекотився, щоб вихопити меч і подивитися вправо. В найближчому будинку не було ніяких відкритих вікон і дверей; він був затемнений, і його фасад знаходився тепер всього в шести футах від мене. Але між ним і іншими будівлями розташовувалися тупики, і геометрично продовживши стрілу, я з'ясував, що вона вилетіла з одного такого глухого кута.

Я знову здійснив перекидання, піднявшись поряд з низьким критим ганком, що тягнувся вздовж всієї стіни. Перш, ніж повністю піднятися на ноги, я забрався н нього. Тримаючись поблизу від стіни, я рушив уперед, клянучи повільність, яка компенсувалася безшумністю. Досить скоро я наблизився до кута і отримав можливість накинутися на будь-кого, хто вийде з нього, мені раптом в голову закралася думка, що він може обійти будівлю колом і раптово накинутися з тилу, в результаті чого я розпластався по стіні, виставивши перед собою меч і кидаючи поперемінно вперед і назад швидкі погляди. Фракір заповз у ліву долоню і висів напоготові.

Якщо я доберуся до кута, і ніхто не з'явиться, що мені робити далі? Ситуація, здається, вимагала залучення магічних сил. Але оскільки заклинання на напоготові, то зараз немає часу приділяти їм увагу, так як мова йде про життя і смерть. Я зупинився, впорався з диханням, прислухався…

Він рухався обережно, але я розчув слабкі звуки кроків на даху. Це не виключало, що за рогом ховається ще один, а може навіть і кілька. Я поняття не мав, скільки осіб могло брати участь у цій засаді, але вона стала здаватися надто витонченою для простого пограбування. А це означає, що навряд чи нападаючий один. І свої сили вони могли розосередити як завгодно. А поки я стояв міркуючи. Коли станеться напад, він буде узгодженим, в цьому я був упевнений. Я уявив лучника за рогом зі стрілою на тятиві, що очікує сигналу. У того, хто на даху, ймовірно меч. Я припустив, що мечі будуть і в інших.

Мене поки не цікавило питання, хто полює за мною і яким чином вони виявили мене — якщо це тільки справді не наймані вбивці, які розшукали мене. У даний момент такі міркування нічого не змінювали. Якщо вони зуміють переграти мене, то я все одно буду небіжчиком, ким би вони не були.

Знову шерех зверху. Хтось знаходився прямо наді мною. Тепер треба бути готовим у будь-яку мить…

З шумом і гучним криком вбивця зістрибнув з даху на землю переді мною. Його крик явно служив сигналом і лучникові, так як за рогом будинку відразу ж почався рух, супроводжуваний звуками швидких кроків.

Не встигли ще ноги стрибаючого торкнутися землі, як я метнув в нього Фракіра, давши команду вбити. І стрибнув на лучника ще до того, як він встиг завернути за ріг, із занесеним для удару мечем.

Мій удар розсік йому лук, руку і низ живота. Але удача не в усьому супроводжувала мене, і за лучником опинився ще один чоловік з оголеним мечем, і ще хтось біг до мене по ганку.

Я вперся лівою ногою в груди зігнувся лучника і з силою штовхнув його назад, в обійми товариша. Інерцію відштовхування я використовував для різкого розвороту, описавши мечем широку дугу. Людина, яка підбігла ззаду до ганку, відпарирувала мій ковзний удар. Коли я зробив новий випад, він, у свою чергу, знову парирував удар. Краєм ока я помітив, що стрибун з даху стоїть на колінах і намагається звільнити горло від Фракіра — той добре знав свою справу.

Вбивця, що знаходився в моєму тилу, який підхопив пораненого товариша, змушував мене відчувати спину дуже вразливою. Мені необхідно було що-небудь терміново робити, або його меч через кілька секунд буде в мені. Тому…

Замість того, щоб вдарити в черговий раз, я зробив вигляд, що спіткнувся, а насправді, переніс центр ваги тіла, займаючи вигідну позицію.

Мій супротивник напав, вдаривши зверху вниз. Я відскочив убік і зробив випад, викрутившись всім тілом. Якби він намагався урівняти свій удар з кутом цього випаду, поки я переміщався, то за якісь нікчемні секунди, це стало б мені ясно. Небезпечна гра, але іншого вибору я не бачив.

Навіть коли мій клинок увійшов йому в груди, я не знав, чи потрапив він в мене. Здається, в той момент це становило для мене чисто риторичне питання. Або так, або ні. Мені довелося рухатися далі, поки я сам не зупинюся, або поки мене не зупинять.

Продовжуючи рух, я примудрився використовувати свій меч, як важіль, повертаючи його проти годинникової стрілки разом з нанизаним тілом і сподіваючись розташувати його між собою і тим, четвертим вбивцею.

Маневр закінчився частковим успіхом. Вже було занадто пізно прикриватися проткнути супротивником. Але, принаймні, не пізно провести зіткнення між нападаючим і трупом. Часу вистачало. так як той, інший, спіткнувся, відходячи в бік, і йому довелося зістрибнути з ганку. Тепер мені було потрібно всього лише витягти меч, і тоді бій піде на рівних.

Я рвонув його.

Прокляття, прокляття, прокляття. Ця штука застрягла між кісток і не бажала виходити. А останній супротивник між тим піднявся на ноги. Я продовжував розвертати тіло, все ще утримуючи його між нами і намагаючись, одночасно, вивільнити лівою рукою затиснутий у кулаку трупа меч.

І знову прокльони зірвалися з моїх губ. Труп вчепився в свою зброю мертвою хваткою, його пальці обхопили руків'я подібно до металевих лозин.

Суперник, піднявшись, бридко посміхнувся мені, рухами меча вишукуючи спосіб зробити випад. Саме в цей момент я і помітив блиск блакитного каменю на його персні, і це було відповіддю на запитання, чи справді мене чекали ці люди тут.

Не перестаючи рухатися, я зігнув коліна і обхопив тіло вбитого нижче.

Подібні ситуації добре западають у пам'ять — повна відсутність свідомих думок і величезна кількість миттєвих сприйнять — поза часом, які все ж таки піддаються аналізу пізніше.

З різних кінців вулиці почали долинати крики. З будинків і з тротуарів. Я чув, як до місця сутички біжать люди. Під ногами всюди вистачало крові, і я весь час нагадував собі про неї. На мить у пам'яті і перед очима виник лучник і його лук, обидва розрубані, на землі за протилежній стороні ганку. Задушений любитель прогулянок по дахах розтягнувся на землі праворуч від живого супротивника, загрожуючого мені в даний момент. Підставлене під удари тіло раптом стало мертвим вантажем. З величезним полегшенням я усвідомив, що нових нападників не передбачається. Але, між тим, цей рубака все кружляв, виглядаючи зручну для удару позицію.

Гаразд. Пора.

Я щосили штовхнув труп на нападника, не ставши чекати результатів цього вчинку. Ризик, на який я збирався піти, не надавав мені часу для такого задоволення.