— Воно й зрозуміло. Так само, як і більшості інших корисних речей, інакше їх проробляв би всякий. Однак, вони все одно можуть ув'язався за вами, вирішивши, що ви одні. Це залежить від того, скільки вони вип'ють і наскільки стануть безрозсудними. Вас це непокоїть?
— Ні.
— Я так і думав. Але вони сьогодні на кого-небудь та нападуть.
— Звідки ви знаєте?
Він в перший раз подивився на мене і посміхнувся недоброю усмішкою.
— Всі ці типи однакові, як заводні іграшки. До побачення.
Він кинув на стіл монету, встав, пристебнув пояс із мечем, надів темну шляпу з пір'ям і попрямував до дверей.
— Будьте обережніші, — кинув він через плече.
Я кивнув.
— Щасливої дороги.
Коли він вийшов з дверей, двоє хлопців почали перешіптуватися, поглядаючи на сей раз швидше йому вслід, ніж на мене. Прийшовши до якогось рішення, вони швидко віддалилися. На якусь мить у мене виникла спокуса піти за ними, але щось мене стримало. Трохи пізніше я почув долинаючий з вулиці шум бійки. Минуло не дуже багато часу, і в дверях з'явився чоловік, похитався з мить на порозі, потім звалився обличчям вперед. Це був один з хлопців. Йому перерізали горлянку.
Енді похитав головою і послав офіціанта повідомити місцеву поліцію. А потім узяв труп за чоботи і виволік назовні, за двері, щоб той не перепиняв шлях клієнтам.
Пізніше, замовивши собі ще риби, я запитав у Енді про цю подію. Він похмуро посміхнувся.
— Дохла справа — зв'язуватися з емісаром Корони, — сказав він. — Їх підбирають з крутих хлопців.
— Той хлопець, що сидів поруч, працює на Рендома?
Він вивчив моє обличчя, потім кивнув.
— Старина Джон працював ще на Оберона. Всякий раз, коли він кудись від'їжджає або повертається назад, обов'язково обідає тут.
— Цікаво, з яким він був посланий завданням?
— Хто знає, — знизав плечима господар. — Але він заплатив мені кашерськими монетами, а я знаю, що він не з Кашера.
Наминаючи другу порцію, я розмірковував над почутим. Посланник зараз на шляху до палацу. Майже напевно місія стосувалася Люка і Ясри. Я гадав, що б це могло бути, і яка з усього цього буде вигода.
Після досить тривалого часу роздумів, я помітив, що шум вщух, навіть якщо врахувати, що музиканти знову взялися за інструменти. Може обидва хлопці весь час спостерігали за Джоном, а ми обидва неправильно витлумачили їх погляди? Або вони просто вирішили напасти на першого, хто вийде один. Піймавши себе на цих міркуваннях, я зрозумів, що знову починаю думати, як амберіт — всюди відшукуючи змови — а повернувся ж я зовсім недавно. Ймовірно, зовсім непогано, що думки мої знову повернулися до звичного русла, так як я вплутався у безліч справ, що вимагають гарантій самозбереження.
Я прикінчив склянку вина і залишив пляшку на столі, не допивши кілька ковтків. Мені спало на думку, що не варто і далі затуманювати мізки, враховуючи відомі обставини. Я піднявся, пристебнув пояс з мечем.
Коли я проходив повз стійку, Енді кивнув.
— Якщо зіткнетеся з кимось із палацу, — тихо попросив він, — то можливо згадайте, що я не очікував цієї події?..
— Ви їх знали?
— Так. Матроси. Їх корабель прибув кілька днів тому. У них тут і раніше бували неприємності. Просвистять за два рази всі свої гроші і шукають потім швидкий спосіб роздобути ще грошенят.
— Ви думаєте, вони можуть бути професіоналами по частині усунення людей?
— Ви маєте на увазі, що вони не знали, хто такий Джон? Ні. Вони надто часто попадалися, головним чином, з власної дурості. Раніше чи пізніше вони обов'язково повинні були натрапити на кого-небудь, хто знає свою справу, і закінчити таким ось чином. Я не знаю нікого, хто б наймав їх для чогось серйозного.
— О, так він і хлопців іншого типу теж відправив на той світ?
— Так. Це сталося далі по вулиці. Тому можете сказати, що вони просто виявилися в невідповідний час в невідповідному місці.