П’ятірка з хвостиком: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

І Спасокукоцький та Кукуєвицький тут же пригасли, відступили і зникли за дверима.

— Але подивитися все-таки треба! — сказала Шурочка, як їх уже не було.

— Категорично! — знову-таки сказав Ромчик.

По дорозі до того овочевого, що біля Ботанічного саду, говорили про торгівлю. Про торгівлю взагалі і про продавців зокрема.

Найбільшу обізнаність у цій справі виявила Люська Зарічняк.

— Ой, ви знаєте, ви знаєте, — джерготіла вона, — працівники торгівлі — це такі забезпечені люди! Матеріально. Жах!.. У однієї маминої знайомої сусідка по дачі (на Нижніх Садах) звичайнісінька собі продавщиця продовольчого магазину. Так чого в неї тільки нема!.. І дача, і машина, і два кольорових телевізори, дублянка, шкіряне пальто і шкіряний піджак, і всі пальці в перснях… Саме золото. Уявляєте? Уявляєте? Жах!..

— А що?.. Обважує, обмірює, обраховує… Запросто!.. — замахав руками Гонобобель.

— А потім тільки — раз! — і під суд! — тихо сказав Антоша Дудкін — його мама була народним засідателем у суді.

— Категорично! — кивнув Ромчик.

— Невже й наш Кум Цибуля хоче стати таким?! — недовірливо промовила Шурочка.

— А що? — знову замахав руками Гонобобель. — Запросто! І тато його у «Гастрономторзі» працює, і брат Альоша збирається у торговельно-економічний вступати. Він сам казав…

— Уявляєте? Уявляєте? Жах! — взялася рукою за щоку Люська. — Такий симпатяга і… Жах!

— А! — рубонув рукою Гонобобель. — Ви всі тільки й знаєте: «симпатяга», «симпатяга»… А цей симпатяга таким потім стане, що будь здоров!..

— Ану тебе! — обурено вигукнула Шурочка. — Тобі тільки б якусь гидоту сказати про когось!

— Не гидоту, а просто… — трохи знітився Гонобобель.

Вони якраз проходили повз велику галасливу чергу, що юрмилася навколо залізних гратчастих контейнерів, з яких, мов чудернацькі тигри, визирали смугасті херсонські кавуни.

Огрядний спітнілий дядечко у збитому на потилицю капелюсі лаявся з продавщицею:

— Ви мені нарахували три сорок п’ять, а з мене три тридцять п’ять. Я математик. Рахувати вмію.

Продавщиця, дебела й галаслива, презирливо міряла його поглядом:

— Математик!.. Який же ви, мужчина, міліметровий!.. Нате вам назад не десять, а двадцять копійок, тільки йдіть швидше. Не затримуйте мені чергу.

— Ваші копійки мені не потрібні. Мені не гроші, а принцип!.. Треба правильно рахувати.

— Ідіть-ідіть!..

— Та не затримуйте, справді!

— А ви не кричіть. Якби вас обрахували…

— Одпускайте! Одпускайте! Ну!

— А ви чого лізете? Ви тут не стояли.

— Я-а-а не стояла?! Та я безпосередньо за цією дамою! Безпосередньо!.. Я тільки бігала по авоську.

— Мені принцип! Принцип! Я гроші не друкую. Я заробляю чесно.

Гришка Гонобобель переможно глянув на Шурочку:

— О!.. Чула?!. А ти — «гидоту» і… Життя треба знати!.. Ги-ги!