П’ятірка з хвостиком: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

У гурті завжди працюється весело. Знову ж таки отой «закон більшості».

У той день ніхто не з’їв жодного яблука.

Хоч всіх пригощали. І яблука були дуже смачні — «слава переможцям».

Перша таємниця четвертого «А» (продовження)

Отоді-то, у вересні місяці, на початку навчального року, після випадку з Кумом Цибулею, і народилася перша таємниця четвертого «А».

Народилася вона одразу на другий день після отого масового прогулу «продльонки», за який в піонерського активу на чолі з Шурочкою Горобенко були, звичайно, неприємності. Бо прогул все-таки прогул, і піонерський актив існує не для того, щоб очолювати прогули, а для того, щоб з прогулами боротися. І наступного разу благородні вчинки, поєднані з трудовим вихованням, треба обов’язково поєднувати ще й з піонерською дисципліною. Все це говорила піонервожата Оксана, а Шурочка слухала й з усім погоджувалася. Вона чудово знала, що з вожатими сперечатися не рекомендується, а рекомендується визнавати свої недоліки і обіцяти їх виправити. Цього ж знову-таки навчила її Оксана.

Так-от, на другий день після того випадку, прийшовши у клас, Кум Цибуля побачив на своїй парті аркуш із зошита в лінійку, складений удвоє.

Він його розгорнув і спершу здивовано, а потім ніяково гмикнув.

— Гм… Гм… А це що таке?..

Першою зирнула через його плече Наталочка Приходько, що сиділа з ним за однією партою. А тоді вже Люська Зарічняк і Гришка Гонобобель, що сиділи за ними.

На аркуші було написано синіми друкованими літерами «КУМ ЦИБУЛЯ» і червоним олівцем цифра п’ять. Причому оте напівколо у п’ятірки внизу закручувалося в маленький бубличок і закінчувалося кумедним хвостиком,

— П’ятірка з хвостиком! Ги-ги! — гигикнув Гришка Гонобобель. — Хто це тобі підкинув?

Кум Цибуля здивовано знизав плечима.

Четвертий «А» був заінтригований.

Судячи з того, що стояла п’ятірка, а не одиниця й не двійка, слід було, мабуть, сприймати це як щось позитивне. Значить, хтось хотів відзначити Кума Цибулю.

Але хто?

Хтось із класу?

Могло буть…

Кума Цибулю у класі любили, і після пригоди з яблуками для відзнаки були, як то кажуть, усі підстави. Але чому у такий дивний спосіб? Здається, досі ніхто у них не виявляв схильності до подібного таємничого благородства.

До того ж ніхто в класі п’ятірок з хвостиком не писав. У всіх п’ятірки були нормальні, без хвостиків.

— Може, Глафіра Павлівна? — сказала й почервоніла Тая Таранюк.

— Чи піонервожата Оксана? — задумливо мовила Шурочка.

— А… а може… сам Вадим Григорович? — знову сказала й знову почервоніла Тая Таранюк.

Четвертий «А» перезирнувся.

Це припущення ні в кого не викликало категоричного заперечення.

Директор школи Вадим Григорович був людиною незвичайною. Любив усе нове, прогресивне, несподіване. І сміливо, як то кажуть, впроваджував оте все у життя.

Школа у них була особлива, — за останнім словом науки і техніки. Класи були пофарбовані в усі кольори райдуги. Ті, що вікнами виходили на південь, — у так звані холодні тони: синій, блакитний… А ті, що на північ, — у теплі: жовтий, червоний, оранжевий…

Коридори були голубі. Вчені вважали, що коли діти виходять з червоного класу у голубий коридор, це створює у них зміну вражень і психологічно заспокоює зір.

Їдальня була апельсинова. Апельсиновий колір, виявляється, найбільше збуджує апетит.

Сам Вадим Григорович теж дуже тонко, як то кажуть, використовував кольорову гаму. Очі в нього були голубі, і в осінньо-літній сезон він носив голубі костюми, від чого сивина його набувала яскравого блакитного відтінку. (Правда, Люська Зарічняк запевняла, що коли директор одягає голубий костюм, то спеціально миє у той день голову підсинюючим шампунем «Фантазія», але то, звичайно, брехня). В усякому разі на директора приємно було дивитися. Особливо коли він усміхався. У Вадима Григоровича була сліпуча, промениста усмішка, і коли він у своєму голубому костюмі та ще й усміхався, то здавалося, що з блакитного безхмарного неба сяяло ясне сонечко. Але Вадим Григорович усміхається не завжди і не всім. Порушникам дисципліни і двієчникам Вадим Григорович не усміхається ніколи. Він усміхається тільки відмінникам і активістам, які підтримують його прогресивні ідеї, спрямовані на вдосконалення навчального процесу, як каже завпед Віра Яківна. А ідей у Вадима Григоровича сила, бо енергії в нього, як каже знову ж таки Віра Яківна, не менше, ніж у АЕС (атомної електростанції).