П’ятірка з хвостиком: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Шурочка мовчки одвернулася від нього.

Почалася огорожа Ботанічного саду.

Аж от…

Вони вирішили близько не підходити.

— Треба делікатно, — сказала Шурочка. — Делікатно треба.

Біля овочевого магазину був кіоск з тентом, ззаду якого громадилися ящики, майже всі вже порожні. Але за вагами стояв не Кум Цибуля, а його старший брат десятикласник Альоша, дійсно, у синьому халаті, у беретику, як справжній продавець. Та Кум Цибуля теж був тут. Підв’язаний, видно, спеціально вкороченим для нього синім фартухом, він ревно допомагав Альоші, — спритно насипав яблука з ящиків у пластмасове відерце. А Альоша брав, ставив відерце з яблуками на ваги, важив і розраховувався з покупцями. Причому відерець було двоє: поки Альоша важив одне, Кум Цибуля насипав друге. І черга посувалася дуже швидко. Без галасу, без лайки, без суперечок.

Видно було, що люди задоволені. Раз у раз чулося:

— Молодці!

— От би всюди так!

— Гарні хлопці!

Коли хтось новий підходив до сивенького дідуся, що стояв у черзі останній, він ввічливо повторював одну й ту саму фразу:

— Продавці вибачалися, просили не займати. Зараз буде перерва. Прийматимуть товар.

І не встигли наші «ашники» обмінятися першими враженнями, черга зникла, останній сивенький дідусь, сказавши: «Красненько дякую!» — одійшов. Альоша побіг чогось у магазин. Кум Цибуля лишився у кіоску сам.

— Гайда! Побалакаємо з цим негоціантом! — махнув рукою Гонобобель.

— Тільки делікатно, — сказала Шурочка.

— Та делікатно-делікатно, аякже! — вже на ходу кинув Гонобобель.

Кум Цибуля щиро здивувався, побачивши одразу таку кількість знайомих облич:

— О! Привіт!..

— Негоціанту Цибулі низький уклін! — Гонобобель церемонно вклонився, вимахуючи уявним капелюхом. — Ги-ги!..

Інші привіталися врізнобій.

— А що ти тут робиш? — не дуже до ладу спитала Люська (наче й так не видно!).

— Братові допомагаю, — просто відповів Кум Цибуля. — Він ще влітку влаштувався. І підробити, і для практики. Він же в торговельно-економічний збирається.

Ця його щирість якось одразу обеззброїла всіх.

Тільки Гонобобель продовжував «виступати».

— От Цибуля! От негоціант! Купець нижньогородський! — Але, побачивши, що його кпини не діють, теж скис і, щоб якось вийти з незручного становища, сказав: — Ану хоч покажи, чим ти тут торгуєш!

Гонобобель перехилився через прилавок і раптом радісно загукав:

— Люди! Дивіться, який товар! — він вихопив з ящика велике червонобоке яблуко.

— Ой!.. Я хитаюсь! — зойкнула Люська.

— Куме! — Гонобобель ляснув Цибулю по плечу. — Дай хоч покуштувати, скупердяй! Сидить на таких вітамінах і… і мовчить.

Кум Цибуля ніяково усміхнувся, розгублено озирнувся, почервонів.