Раптом Антоша спинився:
— Слухай, а… давай повернемося…
— Для чого? — Шурочка почервоніла.
— Не знаю… Але…
— Взагалі… правильно… Наче вкрали щось і тікаємо…
— Ага…
— Ходімо, — рішуче повернулася Шурочка.
Коли вони визирнули з-за рогу, то побачили, що Кум Цибуля з винуватим виразом обличчя щось говорить брату Альоші, а той розгублено чухає потилицю.
Ховаючись за порожніми ящиками, вони підійшли ближче.
— Так скільки усього, кажеш? — питав брат Альоша.
— Та, мабуть, штук із двадцять, я думаю, — зітхнув Кум Цибуля.
— Ану, прикиньмо на ваги, — Альоша швиденько всипав яблук в одне відерце, в друге, почав важити. — Та-ак!.. Три двісті… Плюс два сімсот… Ну, накинемо для певності ще кілограмчик… Може, ти помилився, ти ж не рахував… Не будемо державу обдурювати… А то про нашого брата, працівника торгівлі, тільки й знають: «хапуги, здирники, спекулянти…» Ми ж з тобою не такі. Правда?.. І ніколи не будемо…
Кум Цибуля мовчки хитнув головою.
— Виходить, кілограмів шість з половиною, сім. Хай буде сім. Ціна за кілограм відома. Отже… — Він рішуче поліз у кишеню, витяг гаманець, почав одраховувати гроші. — Не вішай, братиму, носа. Ми з тобою люди робочі. Можемо собі дозволити почастувати друзів. Навіть цілий клас.
Шурочка з Антошею перезирнулися.
— У тебе щось є? — прошепотіла Шурочка.
Антоша вишкріб кишені, зітхнув:
— Двадцять три копійки…
— Давай… У мене сорок…
Брат Альоша здивовано вирячився на неї, коли вона, несподівано з’явившись, простягла йому гроші.
— Що таке?
— За яблука… В нас просто більше зараз нема.
Альоша усміхнувся:
— Та ні. Не треба. За частування ж не платять.
— Яке там частування! — вигукнула Шурочка. — Свинство з нашого боку, а не частування!..
— Думали, працівники торгівлі… завжди знайдуть… — пробурмотів Антоша.
— Слухайте, а знаєте що… — несподівано стрепенулася Шурочка.
Наступного дня з четвертого «А» на «продльонку» не залишився ніхто.
Зате в овочевому магазині, що біля Ботанічного саду, такої кількості добровільних помічників ще не бачили ніколи. Хто носив порожні ящики, хто прибирав, хто допомагав продавцям — робота знайшлася кожному.
Навіть Гришка Гонобобель і Люська Зарічняк, які Шуроччину ідею спершу зустріли без усякого захоплення і з якими довелося провести роз’яснювальну роботу, й ті не відставали.