П’ятірка з хвостиком: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Не інакше.

Бо в кожному класі обов’язково знайдеться хтось, хто читав уже «Сорочинський ярмарок» Миколи Васильовича Гоголя.

І нікуди ви не дінетеся.

Нічого ви не вдієте.

Хай вас тисячу разів звуть Петрик, ніхто вас Петриком не називатиме.

Хоч плачте, хоч ображайтесь, хоч скаржтеся Глафірі Павлівні — не допоможе нічого. Будете ви Кумом Цибулею «і вся ігра», як каже знайомий уже вам семикласник Вася Лоб.

До речі, Петрик Цибуля не плакав, не ображався і не скаржився Глафірі Павлівні.

По-перше, тому, що в нього була весела й лагідна вдача, він не любив ображатися, плакати, а тим паче скаржитися.

По-друге; він змалку звик до цього прізвиська. Сам тато називав його так ще з немовлячого віку (не татового, а Петрикового, звичайно). І старший Петриків брат десятикласник Альоша теж був Кумом Цибулею. Та й тато їхній, завідуючий відділом «Гастрономторгу» Олександр Іванович, скажемо відверто, не уникнув цього прізвиська. Серед близьких друзів і Олександр Іванович був Кумом Цибулею.

Але, щоб не було плутанини, ми з вами називатимемо Кумом Цибулею тільки Петрика.

Треба сказати, що в класі його всі любили. От є ж такі щасливі люди, які одразу викликають до себе загальну симпатію. Про них усі так і кажуть — «симпатяга».

Тільки глянеш на нього і вже не можеш втриматися від привітної усмішки.

Кругле веснянкувате личко, носик бараболькою, біляве волосся кумедно стовбурчиться їжачком, і голубі очі весь час сміються. Ніхто ніколи не бачив, щоб Кум Цибуля хмурився, сумував, сердився абощо. Навіть як десь упаде, заб’ється, — тільки на мить скривиться від болю, а наступної миті вже сам із себе сміється весело.

Гарний хлопець, нічого не скажеш.

І от про цього гарного хлопця раптом рознеслася несподівана чутка. Її принесли на «продльонку» двоє «бешників» Спасокукоцький і Кукуєвицький.

Як ви знаєте, на «продльонку», тобто подовжений день, лишаються не всі. У кого вдома є вільні від роботи родичі (дідусі-бабусі, брати-сестри тощо), ті здебільшого не лишаються. Кум Цибуля не залишався. В нього був брат Альоша — десятикласник, ще й дідусь Пантелеймон Петрович.

Так-от, пішла сьогодні група «бешників» — «продльонщиків» у Ботанічний сад. Спасокукоцький і Кукуєвицький одкололися, побігли в овочевий магазин випити соку.

Глип — а у кіоску стоїть біля вагів Кум Цибуля і… продає яблука. У синьому фартусі, у береті, мов справжнісінький продавець.

Спасокукоцький і Кукуєвицький так і вклякли від подиву.

Кум Цибуля помітив їх, підморгнув весело і хоч би що. Спасокукоцький і Кукуєвицький навіть про сік забули, так і не випили. Постояли-постояли з роззявленими ротами і повернулися назад.

«Ашники», почувши незвичайну новину, розгублено перезирнулися. Як на це реагувати, у першу мить вони ще не знали.

Тільки Гришка Гонобобель, який ревниво ставився до популярності Кума Цибулі, дозволив собі гигикнути досить радісно:

— Ги-ги!.. Продавець!.. Негоціант Цибуля!..

Та Люська Зарічняк вигукнула за звичкою:

— Уявляєте? Уявляєте?.. Жах!

Всі інші вичікували. Та й справді — хто приніс новину? — «бешники». Постійні їхні суперники і конкуренти. Та ще й оті Спасокукоцький і Кукуєвицький, які тільки й знають, що підхихикують завжди з-за чужих спин. А може, взагалі брешуть?! Може, наговорюють?

Тому про всяк випадок Шурочка Горобенко вирішила «бешників» трохи притой… пригасити.

— Ну й що?! — задерикувато труснула вона головою. — Ну й торгує! І хай! На здоров’я! Потрібна для людей справа. І нічого вам!..

— Категорично! — підтримав її Ромчик Лещенко. Він дуже любив слово «категорично».

А тихий Антоша Дудкін мовчки кивнув головою.