П’ятірка з хвостиком: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

У той день на другому поверсі по лінії «бережливих» мала чергувати друга ланка четвертого «А». Ви, звичайно, знаєте, що таке ті чергування. Справа надзвичайно серйозна. Треба стежити, щоб був порядок, щоб ніхто нічого не розкидав, не колупав стіни, не відкручував для розваги в умивальнику кранів, а тим більше не чвиркався водою, не вмикав без потреби електрику і так далі… Тут потрібні люди авторитетні, енергійні, а то й зубаті.

А в другій ланці, як на гріх, того дня були «перебої з кадрами». Наближалося Перше травня, і в усіх енергійних і авторитетних з другої ланки клопоту було вище голови — і стінгазета, і самодіяльність, і запрошення ветеранів, і всяке інше.

Одне слово, сталося так, що всі розбіглися, і на чергування вийшли тільки Антоша Дудкін і Тая Таранюк, висока, худа, з довгою тонкою шийкою і у великих, наче з іншого обличчя, окулярах. Тая була така ж тихоня, як і Дудкін. До того ще й страшенно сором’язлива. Кожні п’ять хвилин з будь-якої причини вона червоніла, причому так, що у неї виступали сльози.

Коли вони удвох вийшли на першій перерві з червоними пов’язками в коридор, Гришка Гонобобель аж покотився від реготу:

— Ой, тримайте мене! Ой, не можу!.. Ну й чергові!.. Парочка — Мартин та Одарочка!.. Ой, зараз лусну!

Тая спалахнула як маків цвіт.

А Антоша так насупив брови, що вони зійшлися на переніссі в одну лінію.

Тим часом Гришка Гонобобель вже галасував на весь коридор:

— Усі сюди! Усі сюди!.. Зараз буде комедія!.. Ха-ха-ха!.. Тільки один день!.. Чергують Антоша Дудкін і Таїсія Таранюк!.. Усі сюди!.. Ха-ха-ха!..

До крикливого Гонобобеля усі вже звикли, і ніхто особливо на його вигуки не зважав. Хоча невелика групка з кількох учнів все ж таки утворилася. Це були хлопці з паралельного четвертого «Б» класу — Ігор Дмитруха, Валера Галушкинський, Лесик Спасокукоцький, Стасик Кукуєвицький і Льоня Монькін. Воно й зрозуміло — «бешники» завжди ладні посміятися з одвічних своїх конкурентів «ашників».

І от ця групка на чолі з несамовитим Гришкою Гонобобелем, хихикаючи, потяглася за черговими, які спершу повільно, а потім все швидше й швидше, наче тікаючи, йшли по коридору.

— Ой! Це ж треба… Ну!.. Ой!.. — розгублено шепотіла на ходу Тая.

Антоша йшов мовчки. Тільки губи закусив.

І от у цю мить з сьомого класу вийшов назустріч їм Вася Лоб.

В руках він тримав пиріжок. Вкусив, скривився і швиргонув надкушений пиріжок на підлогу під батарею.

Тая і Антоша спинилися.

Тая охнула, затулила рукою рота і рвучко одвернулася.

Антоша теж охнув і завмер.

Щойно червоний, як помідор, він раптом став білий, як сметана. І від цього пов’язка на його рукаві здалася ще червонішою. Якось мимоволі він опустив на неї очі і…

В першу мить ніхто навіть не зрозумів, що сталося. Антоша так швидко нахилився й підняв пиріжок, що не всі це й помітили.

Всі побачили тільки раптом, що він тиче надкушений пиріжок прямо Васі в обличчя й каже:

— Ану доїж!

Це була вражаюча картина: маленький щупленький Антоша тицяв здоровенному, удвічі за себе більшому Васі надкушений пиріжок прямо в ніс і казав: «Доїж».

Це був просто кадр з мультфільму — заєць і ведмідь. Вася так розгубився, що замість того, щоб одразу «врізати», спантеличено спитав:

— Що-о?.. З підлоги?

— А нащо кидав?

Тільки тут Вася нарешті отямився, мовчки коротким рухом вдарив Антошу по руці, і пиріжок полетів назад під батарею.

Антоша теж нічого не сказав, повернувся, неквапливо підійшов до батареї, підняв пиріжок, дмухнув на нього і знову простягнув Васі:

— Ні!.. Доїж!