Зеро: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А де ти проводиш найбільше часу?

— На вулиці, — Шаушва гмикнув. — Тут — на кухні або в спальні. Можемо поставити у... твоїй кімнаті.

— Давай краще на кухні, там якраз багато місця, — запропонувала я.

Шаушва піднявся й потягнув ялинку на кухню.

— Ей, полегше, не дрова несеш! — крикнула йому в спину.

Він лише відмахнувся.

— Тягни сюди підставку.

Через пів години, поколовши всі руки, ми таки запхали дерево в підставку. Шаушва приніс пакети з прикрасами та гірляндами і почав хаотично навішувати іграшки на ялинку.

— Слухай, — обурилась я, — у тебе нуль смаку. Не ліпи все підряд. Ти повісив разом три однакові кульки!

— Якщо така розумна, прикрашай сама, а я подивлюся.

Шаушва облишив ялинку і відчинив одну з кухонних шафок. Дістав звідти пляшку, взяв із полиці склянку, налив. Мене це напружило. Я тривожно зиркнула на нього. Він це, мабуть, помітив і сказав, ніби виправдовуючись:

— Я рідко п’ю. Мабуть, перемерз сьогодні, щось мене трусить. Не переживай, тут тільки на палець.

Спиною я відчувала напругу, що виникла між нами. Почула, як м’яко причинилися дверцята холодильника і щось дзенькнуло об склянку. Повісила на ялинку пластикового ангела й озирнулася.

Шаушва стояв біля вікна впівоберта до мене. Коли він підніс склянку до губ, лід у ній дзенькнув знову. Мені це вже не подобалося. Він наче відчув мою тривогу— усміхнувся, ще раз відпив і відніс склянку до мийки. Зашуміла вода— він як завжди одразу мив за собою посуд. Поряд з ангелом я повісила сніжинку, відійшла на крок, щоб оцінити результат свої старань.

— Тобі подобається? — спитав Шаушва.

Я обернулась і кивнула. Він витирав руки рушником.

— Мабуть, треба спершу повісити гірлянди.

Шаушва підійшов до пакета з прикрасами, присів і дістав звідти три коробочки з вогниками. Неспішно витяг одну гірлянду, розмотав, від чого вона зазміїлася по підлозі, потім обернув нею вершечок ялинки. Другу намотав на середину, останню — на низ дерева.

Я стояла поряд і спостерігала, склавши руки на грудях.

— Ну все, залишилося тільки ввімкнути, — Шаушва був задоволений. — У мене десь є подовжувач.

Я знизала плечима і продовжила вішати іграшки, поки він шукав. Скоро в пакеті не залишилося жодної, а Шаушва все ходив квартирою туди-сюди, бурмочучи щось собі під ніс. Із його схильністю до порядку було навіть дивно, що він не може чогось знайти. Нарешті він повернувся, тримаючи в руках подовжувач, опустився на коліна перед ялинкою, вставив штекери всіх трьох гірлянд у гнізда, потягнувся до стіни й під’єднав подовжувач до розетки.

Ялинка одразу замиготіла вогниками. Жовті, червоні, сині, зелені. Їх було справді багато — Шаушва постарався, обплітаючи дерево гірляндами.

— Так має виглядати крістмас трі? — він стояв поруч.

— Хіба не красиво? — я милувалася своїм витвором.

Це була найгарніша ялинка в моєму житті. Іграшок на ній було не багато й не мало, а саме вдосталь, різнокольорові вогники взагалі казкові. Удома наша стара гірлянда світилася лише зеленим і синім, червоний і жовтий давно не працювали.

Шаушва голосно позіхнув. Я позіхнула за ним і глянула на годинник. Перша ночі.

— Дітям давно час у ліжко, — він знову позіхнув. — Та й мені теж, рано вставати.

Я обійшлася без підколів про його роботу — справді, страшенно хотілося спати. Ми побажали одне одному добраніч і розійшлися по кімнатах.

Мені снилося, що я живу з мамою десь в Африці, де є океан і ростуть пальми. Шаушва чомусь був моїм батьком.

Прокинулась я з думкою про Бублика. Як він там? Чи тепло йому? Чи він не голодний? Чи дбає про нього Дімка? Сніжка я не вберегла, треба хоч Бублика вберегти. Я лежала, думала, згадувала, мріяла. Спогад про маму, який неодмінно виринав першим, я відганяла, але він уперто пробивався в голову. Мені не хотілося порушувати ілюзію мого щасливого життя. Ще трохи, ще кілька днів — і я подзвоню їй. Шаушва не виганяв мене й не нагадував, що я загостювалася, — тож мені здавалося, що я можу собі це дозволити. Ще трішки.