Зеро: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Я приклала «таблетку» до домофона і широко розчахнула двері, щоб він міг пройти з ношею в обох руках, потім викликала ліфт. Коли Шаушва запхався в нього разом із ялинкою та підставкою, я втиснулася слідом і надавила кнопку дев’ятого поверху. Відчинила вже добре знайомі металеві двері, почекала, поки господар квартири зайде. Шаушва обережно поклав на підлогу ялинку, поставив поряд підставку.

— Фу-у-у-ух! — витер рукою спітнілий лоб. — У мене вся спина мокра. Це крістмас трі мене ледь не доконало.

Я засміялася.

— Ага, це тобі не бомжем прикидатися.

Шаушва скептично підняв брову.

— Це ти, типу, пожартувала? Погано, тренуйся ще, — підколов мене, скидаючи куртку та роззуваючись.

Я пхикнула, повісила одяг на вішак, черевики поставила на полицю. Дивно, але в компанії Шаушви я почувалася абсолютно комфортно, наче це був не сторонній, ще кілька днів тому незнайомий мені чоловік, а... батько. Його підколи й жарти не ображали, навпаки, я відчувала душевну спорідненість із ним, бо він був таким самим, як і я.

Чорним.

Інакшим.

Чужим.

У ванній зашипіла вода. Я дочекалася, поки він помиє руки, і зробила те саме.

— Їсти будеш? — крикнув Шаушва з кухні.

Я струсила руки над раковиною і крикнула у відповідь:

—Буду!

Коли вийшла на кухню й сіла за темний дерев’яний стіл, він уже приготував бутерброди з ковбасою та заварив чай. Я глянула на годинник — одинадцята.

— Може, завтра ялинку вже прикрасимо? — пробурмотіла з повним ротом, вгризаючись у бутерброд.

— Мені зранку на роботу, — відповів, скрегочучи стільцем і сідаючи поруч. — Якщо завтра, то сама.

— Ей, самій неприкольно! — запротестувала я. — Відчуття свята не з’явиться.

— Його й так немає. Це чуже свято, я вже до нього не звикну.

Я доїла один бутерброд і взялася за другий.

— Ти ж не пробував. Новий рік люблять усі.

— І ти? — він пильно глянув мені в очі, завмерши з чашкою в руці.

— Це єдине свято, яке я люблю.

— Добре, давай прикрашати це довбане дерево вночі, — пробурмотів він.

Я засміялася, ледь не вдавившись.

— Ти просто випромінюєш оптимізм.

Шаушва здвигнув плечима, прибрав зі столу посуд і одразу вимив його. Мене вражала така схильність до порядку. Напевно, свою доньку він би ганяв за лишені абиде брудні чашки.

Чоловік узяв ножа й пішов до ялинки, яка так і лежала в коридорі, присів і розрізав мотузку. Дерево миттю розправило свої гілки, зайнявши значну частину простору.

— І куди її будемо ставити?

Я підійшла, присіла поруч, торкнулася рукою зелених колючих гілочок.