Зеро: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Та припини вже, — я штрикнула його ліктем у бік і вкинула кіндери в пакет. — Не смішно. Котра година?

Шаушва взяв обидва пакети однією рукою, глянув на лівий зап’ясток.

— 21:20. Ходімо вже, бо всі точки продажу ялинок зачиняться.

Дорогою ми переважно мовчали. Я спробувала кілька разів підколоти про його бомжацьку роботу, але Шаушва відповідав однослівно й без гумору, всіляко показуючи, що не хоче підтримувати цю розмову, тож я врешті облишила спроби його розворушити. Просто йшла, просто вдихала морозне повітря, просто насолоджувалася моментом, не відчуваючи образи чи вини. Я почекала під під’їздом, поки він закине у квартиру пакети, — задерла голову й шукала його вікна на верхньому поверсі. Коли Шаушва вийшов, ми майже побігли до найближчого базарчика, сподіваючись, що він ще не зачинився.

Серед різнокаліберних сосон і ялинок там походжав чоловік у довгому брудному пуховику, капюшон він насунув по самі очі. Помітивши нас, чоловік миттю підскочив.

— Що б хотіли? Сосна, ялина? Велика, маленька?

— Ми роздивимось і визначимося, — стримано відповів Шаушва.

Продавець зневажливо гмикнув і відійшов, залишивши в повітрі запах алкоголю.

Я зітхнула:

— Бісить. Щоразу те саме. Наче ми люди другого сорту.

— Не зважай, — Шаушва схопив правою рукою найближчу ялинку і струсив з неї сніг. — Серця не вистачить, якщо так будеш на все реагувати. Як їх хоч вибирати? Тобі якась подобається?

Я пройшлася серед дерев, роздивилася всі та впевнено тицьнула пальцем у пухнасту ялинку мого зросту.

— Ця.

Шаушва махнув рукою, чоловік у пуховику одразу підскочив.

— Беремо.

— Підставка потрібна? — уточнив продавець.

— Не знаю, напевно. Давайте все, що треба.

— Тисяча двісті, — чоловік знову обдав нас алкогольним духом. — Береш?

Шаушва скривився й відступив на крок.

— Я ж уже сказав, що беру.

Я на мить заплющила очі від почутої суми.

Мужик у пуховику вишкірився, продемонструвавши відсутність одного переднього зуба, схопив моток мотузки, що валявся під ногами, і почав зв’язувати ялинку, щоб її можна було нести. Як закінчив, став перед нами з ялинкою і повторив:

— Тисяча двісті.

Шаушва відрахував гроші й простягнув мужику. Той узяв їх, перерахував і з цікавістю подивився на нас.

— Заробляєш, молодець... — промимрив невизначено.

Потім сунув мені в руки зелену залізну підставку й урочисто викрикнув:

— З Новим роком!

Шаушва кивнув, просунув руку серед колючих гілок, узяв ялинку за стовбур, і ми пішли. Озирнувшись перед пішохідним переходом, я побачила, що продавець уже приклався до пляшки.

Підставка була дебела й важка, під час руху вона боляче била мене по ногах. Шаушва попереду мовчки тягнув ялинку. Поки ми дійшли до під’їзду, я геть вибилася із сил. Чоловік поклав дерево на лавку, де вдень сиділи місцеві бабусі, та забрав у мене підставку. Натомість тицьнув ключі.

— Відчиняй, я сам понесу.