Зеро: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

ЗЕРО - Юлія Іллюха

Я — ЗЕРО.

У той день алгебра була першим уроком. Як на зло, я спізнилася. Увечері йшов сніг із дощем, а вночі вдарив мороз, і дорога до школи перетворилася на снігову рівнину з льодовою кіркою. Ноги провалювалися і грузнули, кілька разів я впала й боляче вдарилася зап’ястком. Коли я, захекана й розчервоніла, шарпнула на себе двері класу, урок уже розпочався. Усі витріщилися на мене — на уроки Бісектриси запізнюватися було заборонено.

— О, Єфремова... — скривила губи математичка. Очі з незмінними жирними чорними стрілками дивилися хижо й вороже. — Нам якраз тебе не вистачало, бо охочих вийти до дошки чогось немає. Клади свої лахи і вперед, — тицьнула Бісектриса пальцем на дошку.

Я стягнула шапку й зайшла в клас під смішок когось із хлопців. Кинула на стілець рюкзак і куртку, завважила, що Дімки сьогодні немає, — його місце поряд із моїм.

— Єфремова, тебе довго чекати?! — гримнула Бісектриса.

Я відчула, як обличчя залило жаром. На ватяних ногах пішла до дошки. Хтось із однокласників стрельнув мені у спину кулькою. Мабуть, жуйка. Хоч би у волоссі не заплуталася...

— Єфремова, пиши умови задачі. Басейн наповнюється водою за 3 години, а спорожняється за 12 годин. У результаті помилки в басейн одночасно наливалася й виливалася вода. За який час таким чином наповниться басейн?

Пальці мене не слухаються, вони неначе задубіли, крейда впала на підлогу.

— Що ти там мнихаєшся? Оце ти так написала? Курка лапою краще надряпає, ніж ти написала. Розв’язуй уголос.

Я тримаю підручник однією рукою й намагаюся вчитатися в умови задачі, але кров стугонить у голові, а руки тремтять.

— Єфремова, ти що, тупа?! — з насолодою вимовляє Бісектриса. — Це задача для восьмого класу, а ти, нагадую, у дев’ятому. І якщо ти навіть цю задачу не зможеш розв’язати, у математичних термінах ти, Єфремова, — нуль без палички. Зе-ро, — на останньому складі вона видовжує губи в трубочку, ніби для поцілунку.

Однокласники починають із мене ржати.

— Та вона й до 10 рахувати, мабуть, не вміє, — кидає хтось репліку із залу.

Регіт наростає.

Я стою під прицілом поглядів двадцятьох пар очей і відчуваю, що мої щоки гарячіші за розпечене на сонці залізо. Мені боляче, соромно і хочеться в туалет.

— За скільки часу наповниться басейн, я питаю? — продовжує Бісектриса катування біля дошки.

Я щось мимрю у відповідь, від страху не розуміючи суті питання.

— Єфремова! — підхоплюється з-за столу Бісектриса. — Елементарне ж запитання! Ну?

Вона нависає наді мною, як чорна непорушна скеля, і я не можу вимовити ані слова, бо в горлі пересохло і язик прилип до піднебіння. Я опускаю очі й роздивляюся свої стоптані черевики.

— Єфремова, я тебе питаю чи Господа Бога? — Бісектриса загрозливо махає перед моїм обличчям рукою, і я інстинктивно заплющую очі й хапаюся за горло.

Ватяна чорнота огортає мене з усіх боків, і я м’яко провалююся в неї. Голос Бісектриси віддаляється, віддаляється, віддаляється і врешті тоне в суцільній звуконепроникній тиші.

МЕНЕ ЗВАТИ ЛІЛЯ, МЕНІ 15 РОКІВ, І Я — ЗЕРО. Нуль без палички, якщо простіше.

Математику й усе, що з нею пов’язано, я ненавиджу з дитинства. Не даються мені цифри, формули й підрахунки. З першого класу розв’язання прикладів і задач стало суцільною мукою. Домашку я завжди робила сама, мама жодного разу її не перевірила — відмахувалась від мене між нескінченними розмовами по телефону з подругами чи потенційними женихами. Коли моїй першій вчительці врешті урвався терпець закреслювати в зошиті неправильні відповіді чи малювати знаки запитання там, де завдання не було зроблено, вона спробувала поговорити з мамою. Та спершу не відповідала на дзвінки, а коли вчителька прийшла на розмову просто під двері, сказала, що їй як матері-одиначці зі мною займатися ніколи — треба заробляти гроші. Водила мене до школи й зустрічала після закінчення уроків прабабуся, яка теж технічно з’їхала з теми домашок, закрившись, як щитом, своїми окулярами з товстезними круглими скельцями. Треба сказати, бачила вона й справді погано, хоча й не настільки, щоб не відрізнити плюс від мінуса. Але прабабусі було вже за 70, і я думаю, що їй просто набридло опікуватися мною в усьому. Тому вона відповіла вчительці, що в дитини (тобто в мене) є матір, а вона вже літня жінка і просто відводить дитину (мене) до школи.

Годі й говорити, що після простеньких математичних задач у молодшій школі, які я все одно не могла розв’язати самостійно, алгебра й геометрія здалися мені темним страшним лісом, який я ніколи не перейду живою. Синуси й косинуси, тангенси й котангенси, дроби та ступені, квадратні корені та раціональні рівняння лякають мене навіть більше, ніж ідея першою підійти до хлопця, який подобається. Щоправда, наша математичка натягує оцінки всім, хто хоча б регулярно ходить до школи протирати штани — а таких у моєму класі більшість.

Усім, але не мені.

Бісектриса прийшла до нас у 8 класі. Висока, худюща, з довгим, сірим від сивини волоссям, зібраним у високий хвіст, із чорними товстими стрілками, які робили очі ще злішими, та криваво-червоним неакуратним манікюром. Математичка виділялася серед наших м’яких, давно вивчених уздовж і впоперек сільських учительок, як підстаркувата Малефісента між солодко-позитивними феями. За високий зріст і пряму поставу — а трималася вона так, наче щодня зранку ковтала коляку замість сніданку, — математичку швидко охрестили Бісектрисою. Подейкували, що вона не тутешня. Подейкували, що їй уже під п’ятдесят. Подейкували, що самотня й не має дітей. Не знаю, що з цього правда, а що вигадка. Знаю лише, що в школі не повинні працювати люди, які всіх ненавидять. А надто — дітей.

До появи Бісектриси я стабільно плавала на рівні 7 балів з обох математичних предметів, не докладаючи до цього жодних зусиль. Прийшла — і добре, ось тобі оцінка за семестр. Після загибелі попередньої вчительки, Людмили Робертівни, на прізвисько Клюшка, алгебри з геометрією в нас узагалі не було цілих пів року — не могли знайти кандидатуру, яка б погодилась добровільно їздити працювати в нашу небезпечну чорну діру. Я раділа і мріяла, щоб ця тимчасова відсутність тривала якомога довше. Аж тут невідомо звідки намалювалася Бісектриса, перетворивши уроки на математичні тортури.