Зеро: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Він узяв еклер, відкусив, запив чаєм. Говорити не поспішав.

— Моя історія схожа на історію твого батька. Приїхав сюди вчитися, зустрів дівчину, закінчив навчання, хотів залишитися. Але щось пішло не так. До речі, звідки твій батько?

Я здвигнула плечима.

— Не знаю, я ж казала. Мама мовчить. Ти теж не дуже хочеш розповідати, правда?

Шаушва не відповів. Доїдав еклер. Ці еклери якісь безкінечні. Зручний спосіб зайняти рота, коли не хочеш говорити.

— А давай поставимо ялинку? — раптом запропонувала я. — Новий рік же за три дні. Буде веселіше.

— А давай! Я ніколи цього не робив, це навіть цікаво.

Я засміялася:

— Ну так, в Африці з ялинками напряг. Але ж ти тут довго живеш. Ти й справді ніколи не прикрашав ялинку на Новий рік?

— Ніколи, — підтвердив він, — клянусь.

— А донька? І для неї теж? Ну, зазвичай це роблять для дітей, батькам то пофіг, самі для себе не будуть старатися, — пояснила я.

— Ми не жили разом, — сухо відповів він. — Ти хочеш просто зараз це зробити?

— А чому б ні?

— У мене немає іграшок. Чи що там зазвичай на неї вішають?..

— Ходімо купимо. Біля тебе ж кілька супермаркетів. І ялинки продають — я бачила, коли на ринок ходила.

— Яка ти спостережлива, — Шаушва знову всміхався.

— Ну давай! Ще ж тільки, — я глянула на годинник, — восьма, усе ще відчинено.

— Ну окей, збирайся. Буде тобі ялинка.

Він устав із дивана й пішов до ванної сполоснути липкі після еклерів руки. Я сиділа й кусала губи. Я вже встигла пожалкувати про свою пропозицію: мені яке діло, є в нього ялинка чи ні, я ж не збираюся залишатися в нього на Новий рік. А що я збираюсь робити — повернутися до мами та її збоченого німця? Мені навіть думати не хотілося про той грандіозний скандал, який вона мені влаштує, як завжди зі звинуваченнями, що я зіпсувала їй життя і краще б вона зробила аборт. Найбільше зараз я хотіла повернутися додому, у свою стару хату, і жити там разом із Бубликом, лише удвох. Ніхто нам не потрібен, хай котиться ковбаскою до свого німця чи куди там вона хоче. Несправедливо, що я можу жити, як хочу, тільки після повноліття.

— Ну і?.. Мене вигнала, а сама сидиш. Погнали! — Шаушва стояв переді мною вже в куртці та шапці.

Я криво всміхнулася й побігла до ванної. Там помила руки і хлюпнула на обличчя холодною водою. Витерла рушником, подивилася на себе в дзеркало.

Якось усе буде.

Ми вийшли з під’їзду разом. Було незвично йти в компанії цього чужого чоловіка, який чомусь такий добрий до мене. Притоптаний сніг порипував під ногами — схоже, Новий рік буде морозний. Я з усіх сил намагалася не думати про маму і про дурницю, яку роблю, залишаючись тут, — просто йшла поруч із ним. Ми рухалися тим самим шляхом, яким я вдень ішла до метро.

— Давай спочатку купимо іграшки і що там ще треба, щоб повісити на ялинку, а потім уже саму ялинку, бо з нею в супермаркет ми не зайдемо, — Шаушва махнув рукою вперед, де світилася вивіска «Сільпо». — А чого ти без шапки?

— Вона залишилася в готелі, якось не до неї було в той момент, — знизала я плечима.

У «Сільпо» він одразу приніс мені шапку — червону з блискітками. Якщо чесно, вона була жахлива, але я кивнула, що шапка норм, — не все ж життя мені в ній ходити. Потім ми зупинилися перед поличками з новорічними прикрасами — кульки, сніжинки, гірлянди й мішура. Шаушва став складати до візка все по одній штуці, навіть не дивлячись, що бере.

— Ей, ти навіть не хочеш вибрати щось найкрасивіше, а береш усе підряд? — здивувалася я.

— Найкрасивіше бери ти, а я куплю для кількості. Удома роздивимось і виберемо. Нам ще ялинку прикрашати. Я не хочу займатися цим усю ніч, мені зранку на роботу.

З мого язика майже злетіли в’їдливі слова про роботу бомжем, але я вчасно його прикусила і закрила рота. Натомість почала роздивлятися кульки. Тут були маленькі та блискучі, схоже, пластикові, ще середні з малюнками якихось мультяшних звірят і великі скляні, на вигляд крихкі й невагомі. Моя рука потягнулася саме до останніх. Я поклала до візочка п’ять прекрасних різних кульок — і глянула на ціну. Кожна коштувала під двісті гривень. Серце впало. Я кинулася їх викладати, але Шаушва зупинив мене:

— Ти чого? Залиш, вони ж гарні.