Зеро: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Я зробила ковток чаю й почала говорити, тримаючи чашку долонями, — мені просто треба було за щось триматися.

— Вони вчилися разом. Це все, що я знаю. Мама про нього ніколи не розповідає. Вона вирізала його з усіх спільних фото, тому я навіть не знаю, який він на вигляд. Та що там, я навіть імені його не знаю. У свідоцтві про народження записана як Миколаївна. Прізвище мамине — Єфремова.

— А ім’я? Чому мама залишила його?

— Не знаю, — я знизала плечима. — Може, думала, що він ще повернеться. Типу, як остання нитка між ними. Не знаю. Вона не каже про це.

— Ти ж із Харкова?

— Ні, — я засміялася, мало не розливши чай на ніжно-кремову шкіру дивана. — Назва мого села навряд чи тобі щось скаже. Це на Донбасі. Єдине, що треба про нього знати, — зараз там іде війна.

Він кивнув.

— Я знаю, що таке війна. Дуже шкода, що й ти це знаєш.

— Та нормас. Я іноді думаю, що вже майже й не пам’ятаю, як було до війни.

Шаушва помовчав, потім знову спитав:

— А як ти опинилася тут?

— Мама знайшла собі мужика по інтернету. Німця. Приїхала сюди до нього на зустріч і мене взяла...

Чоловік спохмурнів.

— Він до тебе чіплявся?

— Ні-ні... — я замотала головою й поставила чашку на столик. — Просто я... я випадково побачила... побачила, як вони...

Я не могла це вимовити, просто не могла в його присутності, обличчя вже палало.

— ...як вони... займаються сексом...

Я приклала долоні до обличчя і сховалася.

У голові знову звучало:

«Was für eine kleine Hure ist das?»

Відчула, як Шаушва обережно торкнувся мого плеча. Не підсунувся ні на сантиметр, не обійняв, а просто торкнувся долонею на знак підтримки. Я була вдячна за це, хоча так і сиділа із закритим лицем. Мені було соромно.

— І потім ти втекла?

Я кивнула, не відліпляючи рук.

— А які в тебе стосунки з мамою?

— Та ніякі, — руки від обличчя я прибрала, але на чоловіка дивитися не могла, тому витріщалася на чашку й недогризені еклери. — Вона каже, що я зіпсувала їй життя. Хоче знайти собі мужика. Ну, такого, щоб її утримував. А я в цьому плані зайва.

Чоловік зітхнув.

— Ти не хочеш туди повертатися?

— Не хочу... але доведеться. Я ж неповнолітня. Узагалі в тебе можуть бути проблеми через мене, — я повернула до нього голову.

— Я сам суцільна проблема, — Шаушва широко всміхнувся. — Якось розберуся.

— Розкажи краще про себе. Твоє життя точно цікавіше за моє. Чому ти прикидаєшся бомжем? Де твоя донька?