Зеро: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Зараз, уночі?! — пропозиція поїхати до батька негайно стала другим потрясінням за вечір.

— Ну а коли ж? — здивувався чоловік. — Хіба тобі є куди повертатися? Байдуже, що ніч, — батько буде щасливий, що ти знайшлася! У нього розкішна квартира на Салтівці, тобі не треба буде повертатися в готель до цієї розпусної жінки, твоєї матері, — Гассанове обличчя презирливо скривилося.

— Може, краще спершу подзвонити йому? — засумнівалась я.

Раптова поява батька в моєму житті здавалася неймовірною, але причин не вірити чоловікові, який стояв поруч, у мене не було.

— Навіщо? — пхикнув Гассан. — Краще зробити йому сюрприз! Який же він радий буде бачити тебе, Лайло! «Моя прекласна Лайла» — саме так він про тебе завжди мені говорив. «Моя прекрасна донечка».

Я гарячково зважувала всі щойно почути факти. Батько, мій батько завжди пам’ятав про мене!

— Ну то що, їдемо? Я тебе відвезу, — наполягав Гассан і нетерпляче тупцював поряд. — Я вже добряче змерз. Вирішуй щось. Повертаєшся в готель чи їдеш до батька?

«Was für eine kleine Hure ist das?» — у вухах у мене знову звучав голос Зігфріда.

— Їдьмо, — швидко відповіла я. — Хочу побачити батька.

Гассан радісно потер руки.

— Моя машина тут недалеко припаркована, ходімо.

Поки ми йшли до авто, Гассан постійно розповідав, яким щасливим буде батько, коли мене побачить, та цокав язиком. Я мовчала.

Ця ситуація видавалася неймовірною, проте вона трапилася зі мною. Усе своє життя провести за кілька сотень кілометрів від батька, хіба ж у це можна повірити? Мене муляло, чому він не приїхав, адже знав, де шукати, — мама не змінювала адреси після розриву з ним. Бентежило й те, що я увірвуся до нього вночі, без попередження. У його життя. Цікаво, який він? Я не бачила його навіть на фото — їх усі знищила мама. Думаю, схожий на мене, чи то пак я схожа на нього — і саме через це я так дратую маму.

Запищала сигналізація. Гассан відчинив переді мною двері авто. Я навіть не встигла його роздивитися, помітила тільки, що машина чорна, велика і блискуча. Мабуть, дорога.

Я сіла на переднє сидіння. Чоловік відчинив двері з другого боку і важко гепнувся поруч. Завів машину, увімкнув музику — якусь східну, скрадливу, що заповзала в тишу, наче змія. Зблиснув зубами, підморгнув мені.

— Ну, поїхали?

Я кивнула. Коли машина викотилась на дорогу, запитала:

— А де живе батько?

— На Салтівці, я ж казав. Це великий спальний район. У нього там прекрасна квартира.

— Ніколи там не була.

Гассан здивовано глянув на мене:

— Ти бувала в Харкові раніше?

— Ага. Жила пів року, — відповіла я і поглянула у вікно.

Там пропливало місто, святково прикрашене до Нового року. Воно здавалося казковим велетнем, який ось-ось заплющить очі своїх ліхтарів і засне.

А якщо батько зараз спить, чи буде він радий, що його розбудили?

Запинившись на червоне світло, Гассан дістав із бардачка блискучу фляжку, відкрутив кришку й простягнув мені.

— Будеш?

— Що це? — насупилася я.

— Те, що допоможе тобі розслабитися й підніме градус настрою, — чоловік підморгнув. — Здається, ти занадто напружена.

Я похитала головою, зрозумівши, що у фляжці якийсь алкоголь.