Клуб Дюма, або Тінь Рішельє: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Підроблювати можуть усе, — сказала Макарова з нескінченною мудрістю.

Проте ла Понте погодився з думкою Корсо. У цьому випадку підробка здавалася безглуздою. Покійний Тайлефер гарантував їм її автентичність: рукопис належав Александров! Дюма. А Тайлеферу можна було довіряти.

— Я мав звичай приносити йому стародавні фейлетони — він купував геть усі, — ла Понте відпив чергову порцію пива, засміявшись понад кухлем. — А для мене був чудовий привід помилуватися ногами його дружини. Грандіозна руда красуня. Незвичайно гарна. Але одного дня я побачив, як він висунув шухляду й поклав на стіл «Анжуйське вино». «Воно ваше, — несподівано сказав він, — якщо ви здобудете офіційне підтвердження його автентичності й негайно виставите рукопис на продаж…»

Один із клієнтів намагався привернути до себе увагу Макарової, вимагаючи подати йому безалкогольне пиво, але вона відмахнулася від нього. Вона стояла нерухомо біля бару, сигарета досі жевріла в її роті, й вона дивилася крізь дим. Історія захопила її.

— Це все? — запитав Корсо.

Ла Понте зробив невизначений жест.

— Я був спробував відмовитися, бо знав його захоплення. Він був із тих людей, котрі готові продати душу за якийсь рідкісний рукопис. Але він був сповнений рішучості. «Якщо ви не візьмете, то віддам його комусь іншому», — сказав він. Тут, звичайно, я заковтнув гачок. Я маю на увазі гачок комерційної вартості.

— Міг би й не пояснювати, — уточнив Корсо. — Я не знаю іншого гачка, на який ти міг би зловитися.

У пошуках людської теплоти ла Понте обернувся до Макарової, але в її свинцевих очах теплоти знайшлося не більше, аніж у норвезькому фіорді о третій годині ранку.

— Як приємно жити, коли всі тебе люблять, — пробурчав він із розпачливою люттю.

Індивід, який любив безалкогольне пиво, явно відчував спрагу, помітив Корсо, бо знову став кликати барменку.

Макарова, дивлячись на нього скоса й не змінюючи пози, запропонувала йому пошукати інший бар, поки він не дістав по писку. Трохи поміркувавши, настирливий відвідувач, схоже, зрозумів суть пропозиції й пішов геть.

— Енріке Тайлефер був типом рідкісним. — Ла Понте знову пригладив волосся, відкинувши на готову його прийняти лисину, не гублячи з виду розкішну руду дівчину в дзеркалі над баром. — Він хотів, щоб я продав манускрипт, розрекламувавши його продаж. — Він знизив тон, щоб не сполохати свою блондинку. — «Для когось це буде великим сюрпризом», — сказав він мені таємничим голосом. Він підморгнув мені, наче мав намір добре повеселитися. А через чотири дні його знайшли мертвим.

— Мертвим, — горловим голосом повторила Макарова, смакуючи цей термін і виявляючи все більшу зацікавленість в історії.

— Самогубство, — пояснив Корсо, але вона стенула плечима, наче не бачила істотної різниці між самогубством і вбивством.

Існував сумнівний рукопис і безсумнівний труп, чого було цілком досить для драми.

Почувши про самогубство, ла Понте похмуро кивнув головою.

— Так кажуть.

— Ти не видаєшся дуже переконаним.

— А я й не переконаний. Усе це видається досить дивним, — він ще раз наморщив лоба й спохмурнів, забувши про дзеркало. — Мені воно погано пахне.

— Тайлефер тобі ніколи не розповідав, як він роздобув рукопис?

— Спочатку я його не запитав. А потім стало пізно.

— А з вдовою ти розмовляв?

Згадка про вдову прояснила обличчя книгаря. Тепер він усміхався від вуха до вуха.

— Про це я тобі неодмінно розповім, — сказав він тоном фокусника, який забув у своєму кошику надзвичайно ефектний трюк. — Це буде тобі оплатою за твої послуги. Адже я не зможу запропонувати тобі навіть десяту частину того, що ти заробиш у Варо Борха за «Книгу про Дев'ять Дверей».

— Так само поведусь і я, коли ти знайдеш свого Одюбона[11] і станеш книгарем-мільйонером. Тоді й поквитаємося.

Ла Понте знову показав себе ображеним. Для циніка його масштабу, подумав Корсо, він виявляє себе надто вразливим у час аперитиву.

— Я думав, ти допомагаєш мені по дружбі, — запротестував книгар. — Ну… Ти ж знаєш… Клуб гарпунерів із Нантикета. Тому я собі й дозволив…

— Дружба. — Корсо розглянувся довкола, ніби шукаючи, хто пояснив би йому значення цього слова. — Бари й цвинтарі наповнені нерозлучними друзями.

— На чиєму боці ти перебуваєш, сучий сину?