Клуб Дюма, або Тінь Рішельє: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Він колекціонував автографи?

— Єдиним, який я знала, був цей.

— Він ніколи не говорив про свій намір продати його?

— Ні. Уперше я про це довідалася від вас. Хто його купив?

— Один книгар, мій клієнт. Він відразу виставить його на аукціон, коли я зберу інформацію.

Ліана Тайлефер вирішила приділити справі трохи більше інтересу. Акції Корсо знову трохи піднялися на місцевій біржі. Він скинув окуляри, щоб протерти їх пом'ятою хусточкою. Без окулярів він здавався вразливішим, і він це знав. Усі хотіли допомогти йому перейти через вулицю, коли він блимав очима, як короткозорий кролик.

— То в цьому полягає ваша робота? — запитала вона. — Ви перевіряєте автентичність рукописів?

Він зробив широкий стверджувальний жест. Вдова тепер трохи розпливалася перед його очима, але здавалася ближчою.

— Іноді. Я також шукаю рідкісні книжки, гравюри та речі рідкісного стилю. Цим заробляю собі на життя.

— Заробляєте скільки?

— Коли як. — Він начепив окуляри, й контури жінки знову чітко вималювалися на його сітчатці. — Іноді багато, а іноді мало; ринок має свої стрибки й провали.

— Отже, ви працюєте таким собі детективом? — запитала вона насмішкуватим тоном. — Детективом книжок?

Настала мить усміхнутися. Що він і зробив, показавши передні зуби зі скромністю, яку розрахував до міліметра. Ну ж бо, усиновіть мене, благала ця усмішка.

— Атож. Можна назвати мою роботу й так.

— І ви прийшли до мене за дорученням свого клієнта…

— Справді. — Тепер він мав підстави відчути більшу впевненість, постукавши по рукопису суглобами пальців. — Адже рукопис прийшов звідси. З вашого дому.

Вона повільно кивнула головою, дивлячись на килим. Здавалося, вона міркує про щось.

— Чудасія, — сказала вона за мить. — Я не уявляю собі, щоб Енріке захотів продати цей оригінальний рукопис Дюма. Хоч останніми днями він поводився дивно… Як ви сказали звуть того книгаря? Який став власником рукопису.

— Я не сказав, як його звуть.

Вона подивилася на нього згори вниз зі спокійним подивом. Схоже, вона звикла давати чоловікам не більше трьох секунд, перш ніж вони виконували її бажання.

— То скажіть.

Корсо трохи зачекав, поки нафарбовані нігті Ліани Тайлефер почали нетерпляче барабанити по підлокітнику канапи.

— Його звуть ла Понте, — повідомив він нарешті. Це був ще один із його трюків: щоб іншим здавалося тріумфом те, що насправді було тривіальною поступкою з його боку… — Ви його знаєте?

— Звичайно, знаю. Він був постачальником мого чоловіка. Приходив сюди іноді й приносив ці безглузді фейлетони. Сподіваюся, він має розписку від мого чоловіка, яка підтверджує, що він продав йому рукопис… Я хотіла б мати її копію, якщо вам буде не важко.

Корсо невиразно кивнув головою, нахилившись до неї ближче.

— Ваш чоловік дуже любив Александра Дюма?

— Чи він його любив, запитуєте? — усміхнулася Ліана Тайлефер. Вона відкинула назад волосся, й тепер її очі насмішкувато виблискували. — Ходімо зі мною.

Вона підвелася на ноги, але так повільно, наче вкладала в цей рух усю вічність, і поправила спідницю, озираючись навколо, ніби вже забула, навіщо підвелася. Вона була набагато вища, ніж Корсо, хоч і стояла на низьких підборах. Вона повела його до сусіднього кабінету. Ідучи за нею, він дивився на її широку, як у плавчихи, спину й вузьку, але не занадто талію. Він нарахував їй тридцять років. Схоже, вона перетворювалася на одну з тих нордичних матрон зі стегнами, які ніколи не засмагають під сонцем, створених, щоб без зусиль народжувати Ериків та Зигфрідів.

— Якби то тільки був Дюма, — сказала вона, показуючи на внутрішність кабінету. — Погляньте-но.

Корсо зробив, як вона сказала. Стіни були обставлені дерев'яними стелажами, які вгиналися під вагою товстих квадратних томів. Корсо відчув, як у нього виступила слина завдяки професійному рефлексу. Поправляючи окуляри, він ступив до полиць. «Графиня де Шарні» Александра Дюма, вісім томів, видавництво «Ілюстрований роман», літературний директор Вісенте Бласко Ібаньєс.[14] «Дві Діани» Александра Дюма в трьох томах. «Мушкетери» Александра Дюма, видавництво Міґеля Ґуйхарро, гравюри Ортеґи, чотири томи. «Граф Монте-Крісто» Александра Дюма, чотири томи, видавець Хуан Рос, гравюри А. Хіля… Крім того, чотири томи «Рокамболя» Понсона дю Терайля. «Пардеяни» Зевако,[15] всі томи. І ще Дюма, поряд із дев'ятьма томами Віктора Гюго й стількома ж Поля Феваля,[16] чий «Горбань» був тут присутній у розкішних палітурках, обтягнутих червоним сап'яном із золотим обрізом. І «Записки Піквікського клубу» Діккенса в перекладі Беніто Переса Ґальдоса, й кілька книжок Барб'є д'Оревільї, і «Паризькі таємниці» Ежена Сю. Ще книжки Дюма — «Сорок п'ять», «Намисто королеви», «Товариші Єгу» — і «Корсиканська помста» Меріме. П'ятнадцять томів Сабатіні, кілька томів Ортеги-і-Фріаса,[17] Конан Дойла, Мануеля Фернандеса-і-Ґонсалеса,[18] Майн-Ріда, Патрисіо де ла Ескосури[19]…