Клуб Дюма, або Тінь Рішельє: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Не кажи мені, що Варо Борха хоче роздобути цю книжку…

Корсо виклав на прилавок свої останні монети. Макарова принесла їм ще дві каньї.

— Він уже її роздобув. І заплатив за неї цілий статок.

— Я певен, що він його заплатив. Адже залишилося три або чотири відомі примірники.

— Три, — уточнив Корсо. — Один у Синтрі, в колекції Фаргаша. Другий у фундації Унгерн, в Парижі. А третій було виставлено на аукціоні бібліотеки Терра-Кой у Мадриді, і його придбав Варо Борха.

Глибоко зацікавлений, ла Понте погладжував свою кучеряву борідку. Звичайно, він чув про Фаргаша, португальського бібліофіла. Щодо баронеси Унгерн, то ця божевільна старушенція стала мільйонеркою, пишучи книжки про окультизм і демонологію. Її останнім успіхом була «Гола Ізида», що побила всі рекорди продажу у великих книгарнях.

— Я тільки не розумію, — зробив висновок ла Понте, — яку вигоду для себе ти бачиш у цьому всьому?

— А тобі відома історія книжки?

— Дуже поверхово.

Корсо вмочив палець у піну від пива й почав креслити якісь малюнки на мармурі прилавка.

— Середина сімнадцятого сторіччя. Місце подій — Венеція. Головний персонаж — друкар на ім'я Аристид Торк'я, якому спало на думку видати знамениту «Книгу про Дев'ять Дверей у Царство Тіней», щось схоже на підручник, в якому навчали, як можна викликати диявола… Але час був несприятливий для такої літератури. Свята Інквізиція без особливих зусиль домоглася, щоб їй видали Торк'я. Звинувачення: стосунки з дияволом і всяке таке інше, ускладнене публікацією дев'ятьох гравюр знаменитого Delomelanicon,[9] класичної з чорних книг, авторство якої приписують самому Люциферові…

Макарова підійшла з протилежного боку бару й зацікавлено слухала, витираючи руки сорочкою. Ла Понте не доніс свій кухоль із пивом до середини відстані до рота й з глибокою професійною жадібністю слухав розповідь друга.

— А що сталося з виданням?

— Можеш собі уявити: книжки утворили грандіозне вогнище. — Корсо скорчив брутальну й жорстоку гримасу: схоже, він справді переживав, що не зміг бути присутній на тій події. — Також розповідають, що з вогню долітали крики диявола.

Поставивши лікоть на вогкий прилавок, біля крана, з якого набирали пиво, Макарова скептично щось буркнула. Її рудий, нордичний і чоловічий апломб не визнавав забобонів і південних вигадок. Набагато забобонніший ла Понте занурив ніс у пиво, бо в роті йому несподівано пересохло від спраги.

— Гадаю, ті крики долинали від друкаря. Так мені здається.

— Можна собі уявити.

Ла Понте пересмикнувся, уявивши собі це.

— Під тортурами, — провадив Корсо, — а професіонали з Інквізиції вважали справою честі достойно катувати ворога людського, друкар врешті зізнався між розпачливими вигуками, що залишився один примірник, неушкоджений. У певному потайному місці. Після цього він стулив рот і не розкрив його доти, доки його не спалили живцем. І лише тоді він скрикнув: «Ой!»

Макарова присвятила зневажливу посмішку пам'яті друкаря Торк'я, а може, катам, неспроможним видерти з нього його останню таємницю. Ла Понте насупив брови.

— Ти сказав, що залишився неушкодженим лише один примірник, — зауважив він. — Але ж ти таки раніше говорив, що збереглося три примірники.

Корсо зняв окуляри й подивився на них у слабкому світлі, перевіряючи прозорість скелець.

— У цьому й проблема, — промовив він. — Книжки з'являлися і зникали під час війн, грабунків і пожеж. Ніхто не знає, яка з них автентична.

— Можливо, всі вони фальшиві, — припустив здоровий глузд Макарової.

— Можливо. І мені доручено з'ясувати, чи Варо Борха придбав оригінал, чи йому підсунули кота замість зайця. Тому я й поїду в Синтру та в Париж. — Корсо начепив окуляри, щоб подивитися на ла Понте. — Мимохідь я займуся й твоїм рукописом.

Книгар замислено кивнув головою, косуючи кутиком ока на дівчину з великими цицьками, віддзеркалену в дзеркалі бару.

— Супроти цього, мабуть, безглуздо просити, щоб ти марнував час на «Трьох мушкетерів»…

— Безглуздо? — Макарова покинула свою нейтральну позицію, щоб показати себе глибоко ображеною. — Та це найкращий роман, який я будь-коли читала!

Вона підтвердила свою думку, гучно ляснувши долонею по прилавку й брутально випнувши біцепси на своїх голих руках. Борису Балкану сподобалося б це почути, подумав Корсо. В особистому списку бестселерів Макарової, який він персонально допомагав їй скласти як літературний порадник, роман Дюма, наприклад, посідав не менш почесне місце, аніж «Війна і мир» та детективні романи Гайсміт.[10]

— Не переймайся, — сказав Корсо, звертаючись до ла Понте. — Гадаю, всі витрати візьме на себе Варо Борха. Хоча певен, що твоє «Анжуйське вино» — рукопис автентичний… Хто став би підроблювати таку річ?