Клуб Дюма, або Тінь Рішельє: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Боюся розчарувати вас, але я не відчуваю нічого.

Ми обидва розреготалися. Сміх Корсо був якийсь особливий, майже крізь зуби: сміх чоловіка, не переконаного в тому, що він та його співрозмовник сміються з одного й того самого. Сміх злий і далекий, і навіть — трохи нахабний. Такий сміх надовго зависає в повітрі й розвіюється лише опісля того, коли той, хто засміявся, уже вийшов із кімнати.

— Давайте по черзі, — запропонував я. — Рукопис належить вам?

— Я вже вам сказав, що ні. Один із моїх клієнтів щойно його придбав, і здивувався, що досі не чув, аби хтось говорив про рукопис цього розділу з «Трьох мушкетерів»… Він хоче здобути авторитетне підтвердження оригінальності рукопису, і я над цим працюю.

— Мене дивує, що ви працюєте над такими дрібницями, — мій подив можна було пояснити; я вже чув про Корсо й раніше. — Зрештою, Дюма сьогодні…

Я залишив свою фразу висіти в повітрі, усміхаючись зі змовницьким виразом, але Корсо не захотів розділити зі мною мою іронію.

— Мій клієнт мені друг, — спокійно пояснив він. — Ідеться про особисту послугу.

— Розумію, але не зможу бути вам корисним. Я бачив кілька оригіналів, і цей текст може належати до них. Але підтвердити це — зовсім інша річ. Для цього потрібен гарний графолог. Я знаю одного з таких чудових фахівців — він живе в Парижі: Ахілла Репленже. Він тримає книгарню, яка спеціалізується на автографах та історичних документах, поблизу від Сен-Жермен де Пре… Він знається на французьких авторах XIX сторіччя, фахівець, надзвичайно приємний чоловік і мій друг — я показав на один папір у рамі, що висів на стіні. — Кілька років тому він продав мені цей лист Бальзака. За великі гроші, звичайно.

Я дістав записник, щоб знайти для нього адресу й візитівку. Він поклав її до обтріпаного гамана, напхом напханого паперами, потім дістав із кишені плаща блокнот й олівець із тих, що мають на кінці гумку для стирання. Гумка була обкусана, як у школяра.

— Можу я поставити вам кілька запитань?

— Звичайно, запитуйте.

— Ви знали про існування рукопису якогось повного розділу з «Трьох мушкетерів»?

Я похитав головою, перш ніж відповісти, водночас знову закривши ковпачком авторучку «Монблан».

— Ні, не знав. Цей роман друкували окремими частинами в «С'єкль» між березнем і липнем 1844 року. Потому як текст був підготовлений для друкаря, рукопис викидали до сміттєвого ящика. Проте деякі фрагменти залишилися; можна з ними ознайомитися в додатку до видання Гарньє 1968 року.

— Чотири місяці — це мало. — Корсо замислено гриз гумку на кінці олівця. — Дюма писав швидко.

— У ту епоху всі писали швидко. Стендаль завершив свій «Пермський монастир» протягом семи тижнів. Крім того, Дюма користувався послугами помічників: «негрів» на жаргоні цієї професії. Того, хто допомагав йому писати «Три мушкетери», звали Огюстом Маке… Вони й далі працювали разом, «Двадцять років потому» і «Віконт де Бражелон», який закрив цей цикл. Разом вони написали й «Графа Монте-Крісто», і ще кілька романів… Я сподіваюся, ви їх читали.

— Звичайно. Як і всі читачі художньої літератури.

— Як усі читачі художньої літератури в інші часи, хотів би я додати, — сказав я, з повагою гортаючи сторінки рукопису. — Відійшли в минуле ті часи, коли підпис Дюма примножував наклади й збагачував видавців. Майже всі його романи публікувалися в такий спосіб, окремими частинами, з написом під останньою сторінкою «продовження в наступному номері», й публіка напружено чекала, коли з'явиться наступний розділ… Хоч вам уже все це відомо.

— Про це не турбуйтеся. Продовжуйте.

— А що я маю ще вам сказати? У канонічному фейлетоні ключ до успіху є простим: герой або героїня наділені рисами, які примушують читача ототожнити себе з ним… Якщо це відбувається сьогодні з телевізійними романами, то уявіть собі, що відбувалося в ту епоху, коли не було ні радіо, ні телевізії з буржуазією, жадібною до сюрпризів та розваг, маловимогливою як до формальної якості, так і до високого смаку… Усе це добре розумів геній Дюма і своєю мудрою алхімією фабрикував лабораторний продукт: трохи того, трохи іншого плюс його талант. Результат: наркотик, який створює наркоманів, — я не без гордості показав собі на груди. Він і досі їх створює.

Корсо робив записи. Згодом один із його знайомих скаже: такий же нетактовний, самолюбивий і смертоносний, як чорна мамба, коли в розмові випадково згадали його ім'я. Він якось особливо сидів перед іншими, дивився крізь свої погнуті окуляри й повільно кивав головою з певним раціональним сумнівом, як ото повія може несподівано вставити в розмові сонет про Купідона. Ніби дає тобі можливість виправитися, перш ніж буде ухвалено остаточне рішення.

Через певний час він припинив писати й підняв голову.

— Але ви не обмежуєте свою працю популярними романами. Ви відомий критик інших видів діяльності… — він на мить замовк, шукаючи термін. — Серйозніших. Дюма сам називав свої твори легкою літературою. Хоча погодьтеся, це звучить зневажливо стосовно публіки.

Такі несподівані повороти думки добре характеризували мого співрозмовника. Це був один із його коронних прийомів, як валет у руках Рокамболя. Він розглядав речі здалеку, ніби не беручи в них участі, але дошкуляв супротивникові несподіваними партизанськими вилазками. Той, хто дратується, шукає собі аргументів та виправдань на свій захист і надає супротивникові більше інформації. Та позаяк я народився не вчора й добре розумів тактику Корсо, я почувався роздратованим.

— Не повторюйте відомих загальників, — нетерпляче відповів я. — Фейлетон перепсував чимало паперу, але Дюма тут ні до чого. Час у літературі — це катастрофа, в якій Бог упізнає і рятує лише тих, кого Він любить. Назвіть-но героїв художньої літератури, які пережили д'Артаньяна та його друзів, таким буде хіба що Шерлок Холмс Конан-Дойла… Цикл про мушкетерів — це, безперечно, література плаща й кинджала, написана у формі фейлетону, тож вона має всі ті вади, які властиві її класу. Але разом із тим це фейлетон блискучий, який стоїть набагато вище від рівня, притаманного його жанру. Це історія про дружбу й пригоди, яка залишається свіжою, попри зміну смаків і дурну недовіру, якої зазнала дія. Схоже, після Джойса, ми мусимо змиритися з Моллі Блум і відмовитися від Навсікаї, що засмагає на пляжі після кораблетрощі… Ви ніколи не читали мого твору «П'ятниця або морський компас»? Коли йдеться про «Улісса», то я підтримую того, якого створив Гомер.

Я трохи підвищив тон, дійшовши сюди, спостерігаючи за реакцією Корсо. Він злегка всміхався, не ризикуючи встрявати в суперечку, але я пам'ятав вираз його очей, коли був процитував Скарамуша, й відчував, що я на правильному шляху.

— Я розумію, що ви хочете сказати, — озвався він нарешті. — Ваші думки відомі, пане Балкан, хоч вони й не перебувають поза полемікою.

— Мої думки відомі, бо я доклав чимало зусиль, щоб вони стали відомі. А щодо зневаги стосовно публіки, про яку ви щойно говорили, то, можливо, ви не знаєте, що автор «Трьох мушкетерів» брав участь у вуличних битвах під час революцій 1830-го й 1848-го років і постачав зброю Гарібальді, оплачуючи її зі своєї кишені… Не забувайте, що батько Дюма був відомим республіканським генералом… Цей чоловік любив народ і любив свободу.

— Проте його любов до правдивості подій була відносною.

— Це не так важливо. Знаєте, що він відповідав тим, хто дорікав йому у ґвалтуванні історії?.. «Так, я її ґвалтую, але я допомагаю їй народити чудових дітей.»