Клуб Дюма, або Тінь Рішельє: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Покупець готовий заплатити за нього, скільки попросять.

— Тоді ви його мені знайдіть.

Варо Борха знову сів у своє крісло біля вікна, крізь яке можна було милуватися панорамою старовинного міста, схрестив ноги, задоволений, і засунув указівні пальці в кишені жилета. Було очевидно, що справи в нього йдуть добре. Вельми небагато з його кваліфікованих європейських колег могли дозволити собі таку панораму за своїм робочим столом. Але Корсо не був уражений. Ці суб'єкти надто залежали від таких людей, як він, і це не треба було пояснювати нікому з них двох.

Він поправив свої погнуті окуляри й подивився на книгаря.

— А що ми робитимемо з «Поліфілом»?

Варо Борха завагався між антипатією й інтересом, подивившись на вітрину, а потім на Корсо.

— Гаразд, — сказав він крізь зуби. — Домовляйтеся зі швейцарцем.

Корсо кивнув головою, не хизуючись своєю маленькою перемогою. Швейцарець не існував, але це стосувалося тільки його. Для такої книжки покупців не бракувало.

— Поговорімо про «Дев'ять Дверей», — запропонував Корсо й побачив, як пожвавився вираз обличчя книгаря.

— Поговорімо. Ви беретеся за цю роботу?

Корсо вкусив себе за шкіру вказівного пальця, біля самого нігтя. Він акуратно виплюнув її на бездоганно чистий стіл.

— Уявіть собі на мить, що ваш примірник фальшивий. А автентичний — один і з тих двох. Або жоден із них.

Варо Борха, невдоволений, здавалося, шукав поглядом на столі клаптик від шкіри вказівного пальця Корсо. Зрештою відмовився від цієї спроби.

— У такому разі, — сказав він, — ви повідомите про це мені й виконуватимете мої інструкції.

— Розкажіть про них.

— Усьому свій час.

— Я наполягаю. Розкажіть про них.

Корсо помітив, що книгар на мить завагався. У тому закутні його мозку, де ховався його мисливський інстинкт, щось почало клацати. Тік-так. Майже нечутний звук розладнаної машини.

— Це ми вирішуватимемо в процесі роботи, — нарешті відповів Борха.

— А що ми будемо вирішувати? — Корсо почав дратуватися. — Одна з книжок зберігається в приватній колекції, а друга в публічній фундації; жодна не продається. Це означає, що тут усе закінчується: мій клопіт і ваші претензії. Я вам повідомляю: той чи той примірник або фальшивий, або ні. У будь-якому випадку я забираю свої гроші, й бувайте здорові.

Ви мислите надто просто, сказала йому усмішка книгаря.

— Не зовсім так… — заперечив він.

— Цього я й боюся… Ви щось надумали, так?

Варо Борха трохи підняв одну руку, дивлячись на її віддзеркалення у відполірованій поверхні стола. Потім повільно її опустив, поки вона з'єдналася зі своїм віддзеркаленням. Корсо дивився на цю вузьку й волохату руку з величезним золотим кільцем на мізинці. Він знав її досить добре. Він бачив, як вона підписувала чеки на рахунках, яких не існувало, підписувала очевидні фальшиві відомості, потискала руки, які готувалася зрадити. Він і досі чув підозріле тік-так. Зненацька його опанувала дивна втома. Він уже не був певен, що хоче взятися за цю роботу.

— Я не переконаний, — сказав він уголос, — що хочу взятися за цю роботу.

Варо Борха, певно, вловив зміну тону в його голосі, бо змінив свою поведінку. Він сплів тепер пальці під підборіддям, нерухомий, світло з вікна підзолочувало його досконалий брунатний череп. Здавалося, він замислився, не відриваючи погляду від Корсо.

— Я ніколи не розповідав вам, чому я став книгарем?

— Ні. І мені до цього байдужісінько.

Борха театрально зареготав. Це означало, що свою історію він усе одно розповість. Безглуздий протест Корсо, схоже, проминув повз його увагу. Поки що.

— Я плачу вам за те, щоб ви погоджувалися вислухати все, що мені заманеться вам розповісти.