Клуб Дюма, або Тінь Рішельє: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Мені здається все гаразд. Але ніщо не має залишатися однаковим. Не так важко щось додати до тексту, а надто якщо він давній і має туманний зміст.

— Або в ньому йдеться про певні застереження. Навіть Джордано Бруно забув про золоте правило виживання. Знати й мовчати. Схоже, він знав, як йому й належало, але говорив більше, аніж йому дозволялося. І це спричинилося до поганих наслідків: Джордано Бруно заарештували у Венеції, оголосили запеклим єретиком і спалили живцем у Римі, на Кампо деї Фйорі, в лютому 1600 року. Тим же шляхом, по тих самих місцях і в ті самі дати, але через шістдесят сім років відправиться на страту друкар Аристид Торк'я. Його заарештують у Венеції, катуватимуть у Римі, спалять на Кампо деї Фйорі в лютому 1667 року. На той час уже рідко спалювали людей, але завважте: цього чоловіка спалили.

— Ви мене приголомшили, — сказав Корсо, який анітрохи не був приголомшений.

Варо Борха невдоволено заскрипів:

— Іноді я себе запитую, чи ви спроможні вірити бодай у щось.

Корсо вдав, ніби замислився, а тоді стенув плечима.

— Раніше я в дещо вірив. Але тоді я був молодий і жорстокий. Тепер мені сорок п'ять років, я старий і жорстокий.

— Я теж такий. Але є речі, в які я вірю. Речі, від яких у мене прискорюється пульс.

— Як, наприклад, гроші?

— Не глузуйте. Гроші — це ключ, який відчиняє двері в темні закапелки людей. Який, наприклад, дозволяє мені купити вас. Або дає мені можливість придбати те, що я ціную найбільше у світі — ці книжки. — Він ступив кілька кроків, наблизившись до повних вітрин. — Вони як дзеркала, в яких відбиваються ті, хто написав їхні сторінки. Вони віддзеркалюють турботи, таємниці, бажання, життя і смерті… Вони — жива матерія: треба знати, як годувати їх, захищати…

— І як користуватися ними.

— Іноді.

— А цю книжку ви використати не можете.

— Не можу.

— Але ви намагалися.

Корсо не запитував, він стверджував. Варо Борха нагородив його неприязним поглядом.

— Не будьте йолопом. Обмежмося тим, що я певен: ця книжка фальшива. Тому я хочу порівняти її з іншими примірниками.

— А я наполягаю на тому, що немає підстав вважати її фальшивою. Навіть якщо книжки виходять в одному видавництві, вони бувають різними… Насправді не буває двох однакових, хай навіть вони відрізняються дрібними деталями. До того ж кожен том живе своїм власним життям. Він губить сторінки, додає їх або замінює, робить оправу. Через багато років дві книжки, надруковані в одній друкарні стають зовсім не схожі між собою. Таке могло статися і з цією.

— З'ясуйте. Дослідіть „Дев'ять Дверей“ так, ніби йдеться про злочин. Огляньте сліди, перевірте кожну сторінку, кожну гравюру, папір, палітурки. Відступіть далеко назад, довідайтеся, звідки походить мій примірник. Потім, у Синтрі й Парижі, зробіть те саме з іншими двома.

— Мені дуже допомогло б, аби я знав, як ви дійшли висновку, що ваш примірник фальшивий.

— Я не можу вам це сказати. Повірте моїй інтуїції.

— Ваша інтуїція коштуватиме вам чимало грошей.

— Постарайтеся не кидати їх на вітер.

Він дістав із кишені чек і поклав його в руки Корсо. Той у нерішучості повертів його між пальцями.

— Чому ви платите мені авансом? Такої звички я у вас раніше не помічав.

— У вас буде багато витрат. А це, щоб ви почали ворушитися, — він передав йому товсту теку з паперами. — Тут зібрано все, що мені вдалося з'ясувати про книжку. Може вам знадобитися.

Корсо все ще дивився на чек.

— Це щось забагато для авансу.

— Можливо, виникнуть ускладнення.

— Справді?