Клуб Дюма, або Тінь Рішельє: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Три дні тому. Венеція, тисяча п'ятсот сорок п'ятого року. «In casa di figluoli di Aldo».[26] Сто сімдесят гравюр на дереві… Ви ще зацікавлені в тому швейцарському виданні, про яке мені казали?

— Звичайно. Воно повне?

— Безперечно, повне. Усі гравюри в цьому виданні, за винятком чотирьох, відтворюють ті, які були опубліковані у виданні 1499 року.

— Мій клієнт надав би перевагу першому виданню, спробую умовити його на друге… П'ять років тому в нього з рук вислизнув примірник на аукціоні в Монако.

— Що ж, нехай вирішує.

— Мені знадобляться два тижні, щоб установити з ним контакт.

— Я хотів би вести з ним переговори безпосередньо, — Варо Борха усміхнувся усмішкою акули, яка готується напасти на плавця. — Звичайно, я шануватиму ваші комісійні, й ви одержите звичайний відсоток.

— Про це й мови не може бути. Швейцарець — мій клієнт.

Варо Борха іронічно посміхнувся.

— Ви нікому не довіряєте, чи не так?.. Гадаю, немовлям ви аналізували молоко своєї матері, перш ніж почати його смоктати.

— А ви, гадаю, продали б своє молоко.

Варо Борха пильно подивився на мисливця за книжками, у якому не було тепер нічого ані від кролика, ані від його симпатичної усмішки; він радше скидався тепер на вовка, який вищирив ікла.

— Знаєте, що мені подобається у вашому характері, Корсо? Та природність, і з якою ви погоджуєтеся на роль найманого вбивці, тоді як навколо розвелося стільки демагогів і йолопів. Ви виглядаєте одним із тих слабохарактерних і небезпечних індивідів, котрих так боявся Юлій Цезар… Як ви спите?

— Без задніх ніг.

— А я певен, що ні. Я ладен поставити дві готичні книжки на те, що ви належите до людей, які довго лежать у темряві з розплющеними очима… Хочете, скажу вам одну річ? Я інстинктивно боюся людей худих, свавільних і сповнених ентузіазму. Я користуюся їхніми послугами лише тоді, коли йдеться про добре оплачених поденників, людей, які не мають ані землі, ані комплексів. Я не довіряю тим, хто хвалиться батьківщиною, родиною або справою.

Книгар знову поставив «Поліфіла» у вітрину. Потім сухо засміявся сміхом, у якому не було гумору.

— Ви маєте друзів, Корсо?.. Я іноді запитую себе, чи така людина, як ви, може їх мати?

— Ідіть ви в дупу.

Це побажання було висловлене з бездоганною холодністю. Варо Борха свідомо усміхнувся повільною усмішкою. Він не видавався ображеним.

— Маєте слушність. Ваша дружба анітрохи мене не цікавить, бо я купую лояльність за гроші — найману, солідну й тривалу. Хіба не так? Я ціную професійну честь чоловіка, що виконує свій контракт, навіть якщо король, який його найняв, утік, навіть якщо битву програно й немає очевидного порятунку…

Він дивився на Корсо брутальним, провокативним поглядом, стежачи за його реакцією. Але той обмежився нетерплячим жестом, доторкнувшись, не дивлячись на нього, до годинника, який був у нього на лівому зап'ястку.

— Усе інше викладіть мені письмово, — сказав він. — У листі. Адже ви ніколи не платили мені за те, щоб я сміявся з ваших жартів.

Варо Борха, схоже, замислився над цією реплікою. Потім погодився з усе ще насмішкуватим виразом обличчя:

— Ви знову маєте рацію, Корсо. Повернімося до справ… — Він розглянувся навколо, перш ніж зосередитися на темі. — Ви пам'ятаєте «Трактат із мистецтва фехтування» Астарлоа?[27]

— Так, видання 1870 року, дуже рідкісне. Я дістав вам один примірник два місяці тому.

— Той самий клієнт тепер просить дістати «Академію шпаги». Ви його знаєте?

— Ви говорите про клієнта чи про трактат? Ви надто зловживаєте займенниками.

Похмурий погляд Варо Борхи показав, що він не вельми оцінив коментар Корсо.

— Не всі ми володіємо вашою прозорою й лаконічною прозою, Корсо. Я говорив про книжку.

— Це ельзевір^[28] сімнадцятого сторіччя. Великий ін-фоліо з гравюрами. Вважається найкращим трактатом із фехтування. І найдорожчим.