Клуб Дюма, або Тінь Рішельє: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ви сказали, він фальшивий.

— Можливо, я застосував неадекватне слово.

— Так що ви тоді хочете сказати? Усе відповідає тій епосі. — Корсо знову взяв книгу до рук, натиснув на її сторінки вказівним пальцем і змусив їх пролопотіти, наставивши вухо й дослухаючись до звуку, який вони створювали. — Навіть папір звучить як годиться.

— Є тут щось таке, що звучить не так, як годиться. І я маю на увазі не папір.

— Можливо, ксилографії.

— А що з ними?

— Вони не відповідають епосі. Слід очікувати, що гравюри мали бути зроблені по міді. У 1666 році більше ніхто не користувався гравюрами по дереву.

— Не забувайте, що йдеться про унікальне видання. Гравюри відтворюють інші, стародавніші, що невідомо як потрапили друкареві до рук.

— Delomelanicon… Ви справді в це вірите?

— А мені немає діла до того, в що я вірю. Але дев'ять оригінальних гравюр у книжці належать не будь-кому… Згідно з легендою, Люцифер після своєї поразки й вигнання з неба склав магічний формуляр для використання своїми прихильниками: такий собі довідник зі світу тіней. Цю жахливу книгу переховували в таємниці, не раз спалювали, продавали на вагу золота тим привілейованим, які мали право її зберігати… Ці ілюстрації насправді є ієрогліфами пекла. Якщо їх витлумачити за допомогою тексту та адекватних знань, то вони допоможуть викликати Князя тьми.

Корсо погодився з перебільшеною серйозністю.

— Я знаю кращі способи продати душу.

— Не сприймайте це як жарт, бо мої слова набагато серйозніші, аніж здаються… Ви знаєте, що означає Delomelanicon?

— Гадаю, що так. Це слово утворено з грецького delo, скликати. I melos, чорний, темний.

Варо Борха засміявся рипучим сміхом, сміхом гумористичного схвалення.

— Я геть забув, що ви найманець освічений. І маєте рацію: ідеться про те, щоб прикликати тьму або освітити її… Пророк Даниїл, Гіппократ, Йосиф Флавій,[32] Альберт Великий[33] і Лев III[34] згадували про цю чудесну книжку. Хоч люди почали писати лише шість тисяч років тому, Delomelanicon утричі давніший… Уперше він прямо згадується в папірусі з Туріса, написаному тридцять три сторіччя тому. Потім між І сторіччям до Різдва Христового й другим сторіччям нашої ери він цитується кілька разів у Corpus Hermeticm.[35] Згідно з Asdemandres, ця книжка дозволяє подивитися в очі Світлу…

І в неповному інвентарі Александрійської бібліотеки, складеному перед її третім і остаточним зруйнуванням у 646 році, вона згадується з прямим посиланням на дев'ять магічних загадок, які вона містить у собі… Невідомо, був там один її примірник чи кілька, й чи бодай один пережив пожежу бібліотеки… Після цього її слід то з'являється, то зникає в Історії поміж пожежами, війнами й катастрофами.

Корсо показав передні зуби в недовірливій гримасі.

— Як і завжди. Усі чудесні книжки мають схожу легенду: від Тота^[36] до Ніколя Фламеля.^[37] Якось один із моїх клієнтів, що захоплювався герметичною хімією, зажадав, щоб я зібрав йому бібліографію книжок, яку цитує Фулканеллі^[38] та його адепти. Я ніяк не міг переконати його, що половина книжок із цими назвами ніколи не була написана.

— Але ця була написана. Її існування підтверджує також той факт, що Свята Інквізиція включила її у свій перелік заборонених книг. То яка ваша думка?

— Моя думка не має ваги. Існують адвокати, що не вірять у невинність своїх підзахисних, а проте домагаються, щоб їх виправдали.

— Про це й ідеться. Бо я наймаю не вашу віру, а вашу ефективність.

Корсо перегорнув ще кілька сторінок книжки. На одній із гравюр, на тій, яку було позначено номером І, зображене місто, обгороджене муром на вершині пагорба. До нього мчав дивний неозброєний вершник, який приклав палець до губів, вимагаючи співучасті чи мовчанки. Підпис під цією гравюрою був такий: NEM.PERV.T OUI N.N LEG.CEPT.RIT.

— Це підпис скорочений, але його можна розшифрувати, — оголосив Варо Борха, який стежив за кожним жестом Корсо. — Nemo pervenit qui non legitime certaverit…

— „Ніхто, хто воював не за правилами, свого не досягне?..“

— Більш або менш. Поки що це єдина з дев'ятьох легенд, яку ми можемо надійно розшифрувати. Майже ідентичний вислів ми зустрічаємо у творах Роджера Бекона, фахівця з демонології, криптографії та магії… Бекон стверджував, що володіє Delomelanicon, який належав царю Соломону, з ключем від жахливих містерій. Цю книжку, яка складалася з пергаментних сувоїв з ілюстраціями, було спалено в 1350 році за особистим наказом папи Інокентія VI, який проголосив: „У ній розповідається про те, як викликати демонів“… Через три століття Аристид Торк'я вирішив надрукувати книжку у Венеції з оригінальними ілюстраціями.

— Вони надто досконалі, — заперечив Корсо. — Якби вони були оригінальними, то їхній стиль був би архаїчнішим.

— Я не заперечую. Звичайно, Торк'я їх осучаснив.

На іншій гравюрі, з номером III, через річку був перекинутий міст, доступ до якого перепиняли дві укріплені брами. Піднявши погляд, Корсо побачив, що Варо Борха загадково усміхається, наче алхімік, переконаний у тому, що процес у його трубках розпочався.

— Ще одне міркування, — сказав книгар. — Згадаймо Джордано Бруно, мученика раціоналізму, математика й паладина обертання Землі навколо Сонця… — він зневажливо махнув рукою, так ніби все це мало другорядне значення. — Але це тільки частина його праці, а загалом він написав шістдесят одну книжку, в яких магії приділено значну увагу. І зверніть увагу: Бруно прямо вказує на Delomelanicon, застосовуючи також грецькі слова Delo та Melos, і додає: „На дорозі людей, які прагнуть до знань, стоять дев'ять потаємних дверей“, перш ніж він звертається до методів, які допоможуть зробити так, щоб знову засяяло Світло… Sic luceat Lux, — пише він. До речі, цю саму тему, — він показав Корсо марку друкаря книжки: дерево, переламане вогнем блискавки, змія й емблема — використав Аристид Торк'я на фронтиспісі „Дев'ятьох Дверей“… Що ви думаєте?