Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ким ти будеш, коли виростеш?

— Буду тим, ким захоче мене зробити Бог, — відповів він, дивлячись в обличчя пані Целіни з вірнопідданим, собачим обожнюванням, від якого ставало недобре. — Я готовий прийняти все, що він для мене приготував.

«Підлабузник-святоша», — подумала Ніна, а Тамара нахилилася до її вуха:

— Може, те, що пожерло Сташека, пожере також і Адама? Як вважаєш, є шанс?

— Нам би довелося тому «чомусь» доплатити, — відповіла Ніна, не встигнувши навіть подумати.

Тамара захихотіла, а Ніна раптом зніяковіла. Якщо зі Сташеком і справді сталося щось погане, то це не тема для жартів.

Адам повернувся на своє місце. На середину кімнати вийшов Артур.

— А щодо ключа, — Яцек продовжив попередню тему, — то нам треба просто увійти в кімнату пані Целіни й узяти його, так?

— Ага, — кивнула Тамара.

— А де він там? У якійсь шухляді?

— Цього я не знаю, — дівчина стенула плечима. — Адже крізь стіни я не бачу. Знаю лише, що Адам увійшов до тієї кімнати без ключа, а вийшов з ним.

— Звідки ти знаєш, що він увійшов без ключа? Може, мав його в кишені?

— Ключ такий великий і важкий, що, запхай він його у штани, було б помітно, — пояснила Ніна, а Тамара задоволено глянула на Яцека.

— Саме так, дурнику.

Місце Артура зайняв Маріуш, а потім Лідка. Ніна почала нервуватися. Не виносила таких публічних виступів, їй відразу ставало недобре. Що скаже, коли настане її черга? Могла б згадати, що планує вивчати історію мистецтва. Це було правдою, але пані Целіна може почати розпитувати про мрії. Артура й Маріуша питала… А про що мріє Ніна? Про те, що уявляє, як плаває по морях із піратами, краще не говорити. Знала, що це прозвучало б по-дитячому і що потім усі б з неї сміялися. Може, сказати, що хотіла б поїхати до Парижа й оглянути в Луврі картини імпресіоністів? Це також було правдою і звучало значно серйозніше. Ніна любила імпресіоністів, на їхніх картинах світ виглядав наче зачарований.

На середину кімнати вийшла Еліза.

— Я охоче допомагаю іншим, — сказала вона. — У майбутньому я б хотіла працювати санітаркою або вихователькою у дитсадку. Люблю опікуватися хворими й дітьми.

— Ти ж осьочки тілько казала, шо діти тобі на нерви діють, — втрутилася Геля.

Еліза почервоніла.

— Я змінила думку, а що, не можна? Кожен має право.

— Чи хтось має до Елізи якісь питання? — перебила якомога швидше пані Целіна.

Ніна спітніла. Ще кілька осіб, і черга дійде до неї. Вона нервово сковтнула слину. Хотіла б, щоби щось відбулося. Будь‑що, тільки б не стояти посередині й не розповідати усім про свої зацікавлення і плани.

Наступною була Геля, яка визнала, що найбільша її мрія — це вийти заміж за сусідського хлопця, мати багато дітей і щоденно — тістечка з кремом.

— Якісь питання?

— Коли в тебе виросли цицьки? — відізвався Артур, а дівчина відповіла, не вагаючись:

— Коли мені виповнилося дванадцять.

Молодь вибухнула сміхом. Нервово захихотіла навіть Ніна, хоча насправді вона була скоріше розлюченою, ніж розвеселеною.

— А що ти зробила… — намагався продовжити хлопець, але пані Целіна, зарум’янившись, різко перервала його:

— Досить. Це зовсім не смішно!

— Я тільки хотів переконатися, чи вона дійсно завжди говорить правду, — Артур вишкірився у капосній посмішці.