Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Тренуємося, — відповів Маріуш.

— Щоби виступати в цирку?

— Гей, вона певно з тебе насміхається, — Фліп розвернувся до Флапа.

Вона дивилася, як на обличчя Маріуша потроху виповзає підозра, наче будь‑яка думка ледь пробивалася йому в голову.

— Ти з мене смієшся? — він зробив крок до Ніни, і вона відразу перелякалася. У її школі хлопці дотримувалися неписаного правила, що дівчат не б’ють, тож могла собі багато чого дозволити. Але чи знав про це правило Маріуш?

— Не насміхаюся, це правда, — запевнила вона поспішно. — Це був комплімент. Найсильніша людина світу виступала у цирку, ти не знав?

— Ні. Хто це був?

— Прізвища не пам’ятаю, — вона шкодувала, що немає поряд Тамари, вона блискавично б щось вигадала. — Але я бачила в газеті фото.

Маріуш відступив тоді, коли за його спиною Артур злостиво усміхнувся. Ніна почала розуміти, чому Фліп так розхвалює товариша. Сам він був худорлявим і слабким, але ж тримав на повідку великого, слухняного та страшного собаку, якого міг нацькувати на кого захоче. Досить лише час від часу цього собаку погладити.

Вона сковтнула слину.

— А якщо серйозно, то навіщо ви тренуєтеся?

— Перш за все перевіримо, що Маріуш може робити, а коли вже знатимемо межі його можливостей, то зробимо таку виставу, що у всіх щелепи повідпадають.

«А вистава полягатиме в тому, що хлопець голими руками вирве з корінням дерево?» — хотіла запитати Ніна, але завбачливо прикусила язика. Нічого дивного, що хлопці приховували ці тренування. Тут справа була не тільки в кінцевому ефекті, але й у тому, що пані Целіна багато що могла висказати за нищення саду.

— Тому ти маєш тримати рота на замку, розумієш? Інакше Маріуш із тобою побалакає, — Артур блиснув зубами в посмішці пустотливого бісеняти. — І раджу бути з ним ґречною, бо він — Обраний.

— Ясно, розумію, — їй було соромно, але вона справді боялася. Могла сказати Маріушу, що Обранець не має так поводитися, але знала й те, що це все одно нічого б не дало. Люди такі істоти, які в присутності янголів стають святобливими, але потім це швидко минає. Урешті‑решт, Ніна не знала добре ні Артура, ні Маріуша; може, з їхньої точки зору погрожувати дівчаткам — це майже християнський обов’язок. У її школі були хлопці, які вважали, що хороший вчинок — бити євреїв, тож і щось подібне її не здивує.

Вона могла б щось сказати, але не сказала нічого. Яцек помилявся: Ніна геть не була відважною.

Дівчинка повернулася на своє місце, до все ще незакінченого детективу.

Адам тим часом десь зник.

Ніна вилаялася. Коли через кілька хвилин з’явилися Тамара та Яцек, їй довелося визнати, що хлопець зник.

— Ти не змогла б стати детективом, — звинуватила її Тамара. — Детектив мусить уміти слідкувати за людьми. Що ти робила, якщо навіть не зауважила, коли він кудись пішов?

— Я…

«Тримай рота на замку, бо Маріуш із тобою побалакає».

— …заснула.

Урешті‑решт, те, що вона бачила в саду, здається, не мало великого значення. Авжеж, Маріуш був сильним, але міцного хлопця важко вважати підозрілим. Мабуть, просто природа винагородила його силою за брак розуму.

— Заснула? — пирхнула Тамара. — ЗАСНУЛА?

Ніна опустила голову й почервоніла.

— Я мало спала минулої ночі, — пробурмотіла вона, протестуючи. — Крім того, я тут сиділа весь час, поки ви розважалися.

— Я вже вмію плавати, — заявив Яцек. — Я говорив, що швидко вловлюю?

— Він справді вміє, — у голосі Тамари вчувалося легке здивування.

Вирішили, що тепер Тамара пильнуватиме Адама, а Ніна та Яцек підуть до міста.