Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Кінець, тільки обіцяй, що не сміятимешся.

— Ну, це залежить від того, що ти скажеш, так? — Тамара вишкірилася до дзеркала, а потім скорчила личко, смішно морщачи ніс. — Але не переймайся, я завжди вважалася дивачкою, а Яцек любить божевільних, тож, знаєш… — вона послала Ніні широку посмішку. — Хто тебе зрозуміє, якщо не ми? Після сніданку в альтанці?

— Після сніданку в альтанці.

На сніданок були ще теплий хліб, масло, мармелад і великий глечик ячмінної кави з молоком. По всьому монастирю пахло свіжою випічкою — Сільвія мусила встати раніше й засунути в пічку кільканадцять буханців. А може, їх пекла Еліза? Беручи до уваги той факт, що в тісті непропечені шматки були відсутні, Ніна ставила на друге. Дівчинка полюбляла теплий хрумкий хліб, але сьогодні кусень у горло не ліз. Нарешті на тарілці залишилися недоїдені окрайці, а вона вийшла з їдальні раніше, ніж турботлива пані Целіна встигла зацікавитися, чи часом відсутність апетиту не є ознакою хвороби.

Дівчина всілася в альтанці. Хоч було й рано, сонце гріло сильно, а земля після вчорашнього дощу майже повністю висохла. Дзижчали комахи, кружляючи навколо запашних квітів. Ніна прикрила очі. Розплющила їх знову, коли почула відлуння кроків по гравію стежини. Це йшла Тамара, до якої за мить долучився Яцек.

— Ну, кажи, мала, — дівчина всілася зручніше на дерев’яній лавці.

Ніна знов зніяковіла під їхніми вичікувальними поглядами, а потім почала говорити: спершу невпевнено, далі сміливіше. Розповідала про шкарпетку, яку знайшла в руїнах, про дивну поведінку Адама й дивні слова Малгосі.

Щиро кажучи, в денному світлі це звучало страшенно дурнувато.

Яцек дивився на неї широко розплющеними очима, а Тамара трохи звела догори брови. На її обличчі мало що можна було прочитати.

— Як вам? — запитала, почервонівши, Ніна.

— Ми можемо провести слідство й зрозуміти, що тут відбувається, — запропонував Яцек, але наче з меншим ентузіазмом, ніж зазвичай. Схоже, він таки трохи боявся.

— Ми б також могли… — Ніна стенула плечима, — виїхати звідси. Нас тут нічого не тримає.

— Ти маєш на увазі втечу? — пирхнула Тамара.

— Мені здається, що це цілком розумне рішення, якщо тут і справді є щось, що бажає нас пожерти, — сказала Ніна, але останнє слово прозвучало настільки нереально, що вона й сама не йняла віри тому, що каже.

— Я нікуди не поїду! — заявила Тамара. — Не маю наміру проводити останні тижні канікул із мачухою.

— Я також не поїду, — вирішив Яцек. — Ви бачили мою матір. Якщо повернуся додому, то знову сидітиму, слухатиму з нею радіо й ходитиму до її жахливих подруг… Тут хоча б відбувається щось цікаве.

— Ніно?

Дівчинка уявила вираз обличчя матері, якби вона почула, що дочка виїхала з Маркотів, бо один із хлопців ходив у підвал, а малій дівчинці щось наснилося.

— Так, мабуть, і я не дуже можу повернутися, — зітхнула вона. — Моя мама…

— Дасть тобі дубця? — запитав із співчуттям Яцек.

— Ні, подивиться сумно.

— Це й насправді жахливо.

— Ну, наче я її підвела, — пояснила Ніна. — Вона почувалася страшенно гордою через те, що янголи мене обрали.

— Крім того, ми всі, певно, хочемо дізнатися, хто є Обранцем, так? — додала Тамара. — Вже не кажучи про те, що ним може виявитися один з нас. Не те, щоби я сподівалася на шанс, але Ніна — чому б ні?

— Нормально, тож залишаємося, — вирішила Ніна. — Тепер ще треба зрозуміти, чи підемо до пані Целіни або до янгола, чи намагатимемося про щось довідатися самостійно.

— Самостійно, — сказала Тамара. — Без образ, але все це звучить страшенно дивно. Таємниця Загубленої Шкарпетки. Секрет Замкнутих Дверей. Якщо в тому підвалі справді лише повидло, яке пані Целіна ховає від нас, то ми пошиємося у дурні.

— Ти мені не віриш?

— Вірю, що ти віриш у те, що говориш, — сказала старша дівчина. — Але, може, в тебе просто бурхлива уява. Таке буває.

— Ти нам допоможеш? — перепитав Яцек, і Тамара стенула плечима.

— Чому ні? Тут немає чого робити, тож можемо розкривати похмуру таємницю підвалу. Але не ображайтеся, якщо всередині ми побачимо лише ряди запилених банок.