Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я піду з тобою.

— Я… я теж, — Яцек, з одного боку, безсумнівно боявся. Але з іншого — йому було нерозумно залишатися тоді, коли одна з дівчат збиралася до монастиря. Ніна трохи йому співчувала. Бути хлопцем бувало важкувато: чоловік постійно мусив доводити, який він крутий, героїчний тощо.

— І я, — Хуберт, який стояв навколішки біля пані Целіни, підвів голову. Обличчя його було упертим і сповненим відчаю.

— Ти залишаєшся, — сказала Еліза. — Ти все одно нічого не зумієш зробити.

Він хотів запротестувати, але Ніна присіла поряд і стиснула його здорову руку.

— Прошу тебе, залишайся, — прошепотіла вона. — У тебе насправді кепський вигляд. Крім того, зараз усе одно важливішим є Маріуш. Ми небагато можемо зробити.

— Стережіться Бестії, — мовила Еліза. — Не дозволяйте їй підійти до себе. У разі чого негайно тікайте.

Дівчина мала ще кілька подібних, не дуже важливих порад, які троє сміливців слухали із явним нетерпінням.

Еліза балакала й балакала.

Артур мовчав і витріщався у вікно.

Близнючки обмежилися запевненням, що молитимуться за успіх місії.

Ніна, яка знову гадки не мала, що сказати, і яку мучило відчуття вини (може, й вона має піти із ними? але що це дасть?), обійняла друзів, а потім, повагавшись, ще й Маріуша.

Яцек забрав ліхтарик, і незабаром невеличка група зникла: її швидко проковтнув дощовий морок. Решта зібралися навколо лампи, що стояла на триногому столику. Намагалися переконувати одне одного, що все буде добре, але розмова не клеїлася, а з очей кожного визирало одне й те саме питання: «Що буде, якщо їм не вдасться? А якщо Бестія їх повбиває, а потім прийде і за нами?»

Ніна всілася поряд із Малгосею і легенько розгойдувалася, поклавши голову на коліна. Тільки тепер вона усвідомила, що незнання і невпевненість є гіршими, ніж страх. Незважаючи ні на що, вона воліла бути в монастирі поряд із Тамарою і Яцеком. Тоді б вона принаймні знала, що відбувається, а знання навіть гіршої із правд завжди краще, ніж уявлення якихось страшних речей.

Але вона перелякалася і тепер не могла вже цього виправити. Їй залишалося лише чекання, під час якого вона завзято намагалася відігнати картинки, що з’являлися у її голові: Тамара та Яцек, розшарпані Бестією; Тамара та Яцек, які перетворилися на живі трупи, як раніше Сташек чи Тимек…

Близнючки розмовляли тихими голосами, Хуберт намагався поговорити з Артуром, замість чого отримав презирливе ричання. Еліза розповідала анекдот, щоби розвіяти атмосферу, але ні‑хто не сміявся. У сараї знову запанувало важке, кам’яне мовчання.

Хоча це здавалося неможливим, Ніна якоїсь миті, певно, заснула, бо Хуберт розбудив її, шарпнувши за плече.

— Що сталося? — серце відразу скочило їй у горло. Вона роззирнулася. Малгося спала, Еліза і близнючки скупчилися поблизу відчинених дверей. Навіть Артур приєднався.

— Сама подивися.

Вона встала й підійшла до групи біля входу.

— Сташек і Тимек, — сказав Хуберт за її спиною, хоча це було непотрібним, оскільки вона вже бачила хлопців, які стояли посеред газону та мокли під дощем, вдивляючись у сарай. Було щось несамовите в їхніх нерухомих фігурах і блідих очах, що поблискували у темряві, наче риб’яче черево.

— Шо вони од нас хчать? — у голосі Кароліни звучав переляк.

— Ми мусимо з ними порозмовляти, — сказав Хуберт.

— Порозмовляти? — гарикнув Артур. — Я б їм як вгелемсив…

Утім, ні він, ні хтось інший з місця не рушив. Тільки за мить Хуберт відважився відчинити двері ширше.

— Іду, — заявив рішуче.

— Здурів? — просичала Ніна.

— Вони можуть знати спосіб, як відкликати Бестію. Може, ми зуміємо… не знаю, змусити їх до цього чи якось так.

Ніна відкрила рота, але раніше, ніж хоча б щось промовила, хлопець уже вискочив під дощ. Вона побігла за Хубертом слідом, навіть забувши про плащ. Пізніше вона й сама замислювалася, чому так вчинила. Бо Хуберт, здавалося, потребував допомоги? Бо в його товаристві не боялася надто сильно? Бо з неї було досить бездіяльності й марних фантазій про те, що відбувається в монастирі?

— Скажіть їй, щоби вона пішла геть! — тим часом кричав Хуберт. — Чуєте? Скажіть Бестії, щоб…