Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Спалах. Хтось там стоїть.

Темрява.

Спалах. Хтось високий, значно вищий за Тамару чи Яцека, й значно худіший.

Темрява.

Спалах. «Панна Смерть, схрещена з павуком», — сказала Тамара, але це не те, точно не те. Бестія набагато жахливіша.

Темрява.

Спалах. Могутня рогата голова нагадувала бичачий череп з обдертою шкірою і з рештками червоних м’язів. Фасеткові очі комахи палали холодною зеленню.

Темрява.

Спалах. Три пари чорних, наче смола, крил розкривалися за спиною Бестії, наче тінь самої смерті.

Темрява.

Спалах. Вісім кінцівок: дві — на місці ніг і шість — там, де мають бути руки. У верхніх парах надто багато суглобів, а закінчуються вони пазурами, гострими, наче ножиці, що клацають із тихим металевим звуком.

Темрява.

Спалах. Бестія тепер на кілька сходинок нижче.

Темрява.

Спалах. І ще нижче.

Саме так Маура уявляла диявола.

Ніна нарешті перемогла власну безвладність, нажахано заверещала й кинулася навтьоки. Але Маріуш безперечно мав рацію. Бестія була несамовито швидкою. Настільки швидкою, що навіть Артур не зумів би від неї втекти.

Долоні, що нагадували ножиці, схопили Ніну, яка знову крикнула так, що й мертвий вистрибнув би з труни.

Нав’язливе питання вдерлося у її голову.

Воно не було поставлене польською або якоюсь іншою мовою, яку Ніна могла б розпізнати. Вона не була схожою на земну мову. Але питання було чітке, і дівчинка його зрозуміла.

ДЕ Є… тут прозвучало поєднання звуків, неможливе для людського горла.

Вона не мала сумнівів, що йдеться про Квазімодо.

«У… бібліотеці», — намагалася вона сформулювати відповідь за допомогою образу, який розум Бестії зумів би прочитати.

Пізніше вона не раз думала, чи в ту мить мала план, чи бібліотека їй спала на думку чисто випадково. Так чи інакше, але якщо план існував, то його було поховано під шаром паніки та чистого переляку. Але дівчинка ледь звертала на це увагу. Цей план був наче тінь, що її помічаєш кутиком ока; наче звук, щодо якого людина не впевнена, чи не обманюють її власні вуха.

ПРОВЕДЕШ МЕНЕ ТУДИ.

Це вона зрозуміла без проблем.

Бестія несла її, а Ніна вказувала дорогу, уявляючи нові повороти й коридори. Гострі кігті ранили шкіру, але дівчинка про це навіть не знала. Тіло Бестії було настільки холодним, що Ніні здавалося, наче її позбавили відчуттів, і вона опинилася в обіймах крижаної брили. А до того ж… до того ж істота із зірок залізла їй у голову, тасуючи спогади Ніни, наче колоду карт.

Родинний обід. Ніні, може, років сім. Шимек ще сидить на високому дитячому стільці. Він капризує, не хоче їсти, і тоді Ніна починає смішно кривлятися, а мама, скориставшись з того, що син сміється, суне йому до рота ложку картоплі із соусом. Потім хвалить Ніну, яка горда й водночас трохи присоромлена, бо ж знає, наскільки вона далека від ідеалу старшої сестри.

Клік — спогад зникає, лишивши по собі неясне відчуття втрати.

Перший день школи. Ніна в темно‑синьому платті й білій блузці уважно розглядається. Усе їй здається таким великим, чужим і трохи страшним, але дівчинка має передчуття, що їй тут буде добре.