Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Чому ти про це нікому не сказала?

Молодша з близнючок стенула плечима. Ніна добре її розуміла: дівчина була зачарована янголом, і тоді будь‑яка важлива інформація важливою не здавалася.

Еліза повернулася до Ніни.

— Навіть якщо ти маєш рацію, то як ти це уявляєш? — тон її залишався скептичним. — Малгося ж зараз не засне. Не за таких обставин.

— Мені геть не хочеться спати, — підтвердила дівчинка, дивлячись на них круглими очима. Ніна прикинула, наскільки вона взагалі розуміє, що відбувається. Малгося була наймолодшою з них, і тому мало хто цікавився її думкою. Найчастіше про неї забували, наче вона була лише доповненням до Елізи. Думаючи над тим, хто які здібності отримав після Славека, дівчинку навіть не взяли до уваги. Проте її вміння було найважливішим.

— У шафці на кухні є снодійне, — сказала Ніна. — Я бачила його, коли ми з Тамарою готували обід.

— Ти на голову впала? — обурилася Еліза. — Хочеш десятирічну дівчинку отруїти? Оце твій геніальний план?

— Не веми, скілько їй того тре’ дати, — підтримала Елізу Кароліна.

— На коробці все має бути написано, — втрутився Яцек. — І не перегинайте: це лише снодійне, не отрута. Ним можна отруїтися, якщо з’їсти половину пачки, але не з однієї чи двох пігулок.

— А крім того, іншого виходу в нас немає, — додала Тамара.

— Нехай Малгося сама вирішує, бо вона ж одна з нас, — вирішила Ніна.

Хвилинку почекали, поки Еліза розтлумачувала дівчинці, що саме від неї хочуть і які є ризики. Мала слухала, а очі її розширювалися. Нарешті вона кивнула.

— Ну, я можу піти спати, якщо кажете, що це допоможе.

Ніна сумнівалася, чи дівчинка насправді розуміє, на що вона підписується. Але ж Тамара казала правду: іншого виходу в них не було.

Еліза неохоче кивнула, погоджуючись, а Яцек запитав:

— Нормально, але хто піде по пігулки?

Запанувала тиша, молодь невпевнено перезиралася. Ніна майже чула думки друзів.

З одного боку, Бестія, зайнята полюванням на янгола, напевне не зверне увагу на підлітка, який бродить коридорами.

З іншого боку, якось нікому не хотілося на власній шкірі перевіряти, чи насправді це так буде.

— Я, — відізвалася нарешті Тамара. — Раз уже я отримала ту відвагу, то треба якось нею користуватися.

Вона відчинила двері раніше, ніж хтось устиг запротестувати. І вийшла.

Минуло кілька жахливо довгих хвилин, під час яких вони прислухалися до звуків, що долинали із саду. Гілля шелестіло на вітрі, наче хтось ішов по траві, шум дощу в їхній уяві перетворювався на тихий шепіт безтілесної істоти. Ніна рахувала секунди, одночасно роздумуючи, котра може бути година. Перша, друга?

— Я голодний… — буркнув жалісно Яцек. — Треба було сказати Тамарі, щоби за нагоди вона прихопила щось із їжі.

Еліза тільки пирхнула, а Ніна раптом відчула, що, незважаючи на весь страх, у неї також посмоктує у шлунку.

Крізь шум дощу пробився звук швидких кроків, а за мить до альтанки увірвалася Тамара. Очі її були розширені, зуби цокотіли.

— Я бачила її! Прокляття! Я її точно бачила. У… у кінці коридору. Була… рани Божі, цього не описати. Як панна Смерть, схрещена з павуком, хай їй трясця!

Ніна очікувала на вибух істерії, але несподівано в сараї запала важка від напруги тиша. Тільки коротко схлипнула Малгося.

«Як панна Смерть, схрещена з павуком».

Еліза перша віднайшла голос.

— Дурня, — сказала вона шорстко. — Тобі здалося.